loralika: (Default)
                                   *небольшие эксперименты с формой.

Я строю замок, замок из песка,
не быстро, потихоньку, по крупице.
Сметая в пыль события и лица,
минуты цементирует тоска.

Лишь миг один (и глазом не моргнёшь…),
он меньше капли в жерновах клепсидры —
не воротИшь. Из памяти не выдрать —
он канул в Лету, плох он, иль хорош.

Но пирамида из песка растёт,
углы её минуты обкатали…
Она уже совсем другая? Та ли?
А я, творец, строитель, я ли — тот?

Я помню твердь новорождённых скал:
твердит она о вечном повторенье,
что наизнанку вывернет творенье.

А я всё строю замок из песка…

Что наизнанку вывернет творенье?
Твердит она о вечном повторенье,
(я помню…) твердь новорождённых скал.

А я, творец, строитель, я ли — тот?
Она, уже совсем другая, — та ли?
Углы её минуты обкатали,
но пирамида из песка — растёт.

Он канул в Лету, плох он, иль хорош, —
не воротишь. Из памяти не выдрать —
он меньше капли. В жерновах клепсидры
лишь миг один — и глазом не моргнёшь.

Минуты цементирует тоска,
сметая в пыль события и лица
не быстро, потихоньку, по крупице…
Я строю замок, замок из песка.


(no subject)

Saturday, 11 June 2011 18:03
loralika: (Default)
Эх, вот бы мне влюбиться, вот бы и мне воспрянуть,
Ветренно прокатиться ливнем по травам пряным,
Вверх по еловым лапам – лесенкой на пригорке –
Радостью цвета радуг в поле полыни горькой.

Летом одной не спится, да и рассветы тусклы,
Слово слетает птицей с жарких уст Заратустры
И будоражит мысли, в косы вплетая ветер.
Вот бы и мне влюбиться в каждый из тех рассветов!
loralika: (Default)
Це моя улюблена поетеса. У свій час, коли я лишень-но перші спроби робила в написанні віршів, її твори допомогли мені відрізнити "полову" банальності від вартого уваги. Навчитись, ні, почати вчитись вишукувати образи, свіжі рими - на які надзвичайно багата її поезія. 

 
" Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа? " Ліна Костенко
  
Давній спогад. Мені - років 12. Якесь наївне плетиво - "любила - згубила", "забула - відчула", котре сприймалося так всерйоз. Гостра реакція на будь-яку критику. Простенький ритм - внутрішнє чуття допомагало впоратися із наголосами і правильно закцентувати у рядку... Здається - бога за бороду вхопила. Але, на щастя, лише до того моменту, поки не взяла до рук ЇЇ "Вибране". Заніміння, що прийшло потому - немов благословіння, що відвело від недоладного шляху... І повело іншим, важким, на якому теж особливо не розженешся - тим паче, ледь зіп"явшисть на ноги.

Я ще відчутно накульгую, але розумію, що без критики - нікуди. Самокритика - це не варіант. Це суб"єктивне, і часто залежить від настрою. Та й професійності забракне.

Я й так уже відчула - занадто пізно почала прагнути зауважень ззовні, а внутрішнє - мов шахова дошка: клітинка самопіднесення - клітинка самозневаги... Так що зважилась викласти в жж. Мо`й не прочитає ніхто - а мо`й хто слушну пораду дасть окрім короткого: "Лажа!" або "Люкс!" Хочеться сподіватись.

У будь-якому випадку, переклади допомагають відточувати майстерність.


 

А далі вірші... )
loralika: (Default)
Його вірші увірвалися в моє життя у той період, коли я була сповнена купою питань і сум"яттям у пошуках відповідей. Бажанням знайти свій власний шлях у цьому світі. Неприйняттям заскорузлих і недосконалих моделей існування, які були найбільш визнаними на той момент. Хтось, можливо, скаже - юнацький максималізм. Так, важко не погодитись.

 

"Как я себя величаю? Я — человек поющий. Есть человек поющий, рисующий, есть летающий, плавающий. Вот я — поющий, с гитарой". (А. Башлачев)


Але юність минула, хвороблива реакція на реальність була вилікувана часом, а вірші - залишилися такими ж значущими для мене, як тоді. Можливо, навіть більше. 

Я захоплювалася не лише темами, котрі піднімалися у його віршах. Хоча, деякі з них були достатньо гострі в період їх написання - недарма влада боролася проти інакомислення, вона відчувала здатність таких особистостей, як Башлачов, розітнути гнійники проблемних ділянок суспільства. Хоча, він не був революціонером. Радше, як влучно окреслено у Стругацьких : "прибор, показывающий состояние общества, и лишь в ничтожной степени - орудие для изменения общества."

Я й не знаю, що зачепило мене більше - теми чи спосіб подачі. Пісні у музичному сенсі не вражали хитромудрістю виконання, більшість із них цілком вкладалися у три-чотири акорди. А от слова... Вони вражали філігранним плетивом.  Безліч іносказань, яскравих ідіом, котрі переосмислювалися і надавали віршу в загальному до блиску відшліфовану яскравість і самобутність. Воістину, це була Поезія. І, як і будь-який геніальний витвір, примусила мене заніміти у благоговінні. 

Багато років пройшло із тих пір. Я подорослішала. Я насмілююсь зачіпати бога, я насмілююсь думати, що існую, та разом із тим - не сприймати себе всерйоз. Мені дуже хотілося спробувати... 
Як і будь-який переклад, вірш різниться від оригіналу. Десь втрачає. Десь, сподіваюсь, грає по-новому. Головне, чого прагну - не нашкодити, не перебрехати, не спотворити. Сподіваюсь на це... 


А далі вірші... )


Тут можна прочитати про нього, його, послухати, подивитись, фільм пам"яті.

(no subject)

Thursday, 30 December 2010 03:43
loralika: (дуальність)
 Тема двоякості присутня завжди і усюди. Навіть у найпереконливішій конкретиці міститься зерно її антагонізму. Дуальність є одним із ключових понять різних філософських систем, тому що принцип пізнання людиною світу, як не крути, грунтується на виокремленні і порівнянні. Можливо, тут дехто і здатен побачити протиріччя, але саме узгодженість підтримується протистоянням рівновагомих антиподів. Класно із цього приводу є у творах Г. Гессе: "Любая жизнь ведь становилась богатой и цветущей только благодаря раздвоению и противоречию."(Нарцисс и Гольдмунд), "...по поводу каждой истины можно скзать нечто совершенно противоположное ей, и оно будет одинаково верно." (Сиддхарта)
Гармонія - це постійне балансування між протиріччями, що, здається, розтинають тебе на дві частини - у бажанні щось осягнути - та й возз"єднують - у бажанні докопатися ще глибше. Тут важливо не шибко зарываться  ;-)))
Протистояння протилежного - надзвичайно сильний рушій для здобування знань і самовдосконалення. Воно ж - і стимул для творчості, яке здебільшого проростає на конфлікті. А взагалі - слова достатньо аморфні, можна їх перетасувати і написати щось зовсім інше, оперуючи тим же набором. А можна - щось таке ж, синонімічне та співзвучне. Краще - трохи віршованих напластувань.

          Судоку.

Сонет мов судоку
Об'ємність зображень
Невидима поки
Експресії пряжа
 


Тонка поволока
Мереживом ляже
Огорне неспокій
В імлу неосяжну


Струнка і логічно
Уявлена притча
Доволі довільне

 

Означення світла
Карбоване стисло
У прядиво тінню


      Диптих.

День
 

біліє день
світліє смуток
сіренька мжичка
ніч тіснить
мовчання клич
у пісні самотік
у яві личко
збадьорить
 
Ніч 

чорніє день
темніє радість
сіренька мжичка
день тіснить
заклич пісень
у тишу радитись
і снами личко
затулить

При чому, у цій взаємодії докорінно не знаєш, хто - кого. :-)))

           Взаємодія.

Я смикаю світ за ниточки слів
Танцює він дивно й незграбно,

Немов серед віття вітру порив
Порушив усе недоладно.
 


Слова нетривкі,
слова нечіткі,
Буває
з прихованим змістом.
Кульгаві рядки латають дірки,

І роздуми
 прядивом стислим
 


Лягають в моток,
витком за виток,
Допоки натхненно звиваю

Куделю думок,
чуттів і зірок,
І пісню пташиної зграї.
 


А ніч підкрадеться і стрімко впаде,
Як кіт на впольовану мишу,

І світу не стане,
не стане ніде,
І слово сховається в тишу.
 


Залишиться тінь...
Залишиться "дзинь!"
І "хлюп!" чи "ляп-ляп!" біля річки.

В гаю,
де не глянь, де погляд не кинь
Під обрисом образ принишклий.
 


А місяць присів з торбинкою снів
На комин;
і ясену стиха
Розкаже, як світ примарою слів
Мене на шнурівочці смика.


Гарних і гармонійних свят усім!


 

Сніг...

Tuesday, 28 December 2010 04:25
loralika: (Default)
 Накінець він таки з"явився! Сніг... Меланхолійно і тихо опускається глибше, немов ностальгічний погляд у минуле. Чомусь уже й не сподівалась, що до Нового року дітям трапиться така радість. Он, яка зима щедра на подарунки - у Севастополі зацвів бузок, а у Ялті - мигдаль. Я вже звикла, що воно так. Та й, сказати по правді, не так вже й я люблю зиму, щоб тим перейматися. Ми навзаєм холодні одна до одної. Зовсім інша справа - у дитинстві!.. Певно, з роками втрачаєш цей дитинний безогляд, що, байдужий до голосу логіки і поміркованості, примушує ще і ще йти на штурм снігової фортеці, хоча уже весь із ніг до голови - немов і справді минув захисний рів, сповнений води. А може, то просто потреба відокремити себе від власних чад - мовляв, я такий виважений та обачний... дорослий... Я тут головний... 
    Ні, усе ж треба завтра спробувати віднайти в собі хоча б слід тієї безтурботності! Може, це і стане найоптимістичнішою нотою останніх днів цього року. Принаймні, буде весело.
І все ж, ностальгія лишила по собі стійкий спогад про іншу зиму, давню - давню зиму, коли я ще не мала бажання і поняття, що то є - дорослішати... Віршик згадався свій, ще дитячий... 


                  ***  Л.Л.  

Снег не расскажет тайны бытия
И не напишет книги мирозданья,

И не узнаем мы, – ни ты, ни я –

К чему приводит вечное скитанье.

А может и откроет кто секрет, –
Настойчивый в исканиях – мой брат…
Но, говорят, что с пониманьем жизни нет,
Что с пониманьем надо умирать.

Но жизнь длинна, – а может коротка? –
Поймём, быть может, для чего живём,
К чему идём, куда ведёт строка,
И что снега нам шепчут за окном.

1995г.


  У той час це здавалося таким вагомим... Пройшли роки - і тільки сніг залишився незмінним по суті своїй. Тоді надзвичайно близько, глибоко і болюче сприйнялася фраза із "Града обречённого" Стругацких: "Жить надо, когда понимания нет. С пониманием надо умирать." А за декілька місяців я стикнулася із тим напрочуд близько. Хай і не особисто, але гіркоти від цього не менше.

April 2015

M T W T F S S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728 2930   

Expand Cut Tags

No cut tags

Style Credit