loralika: (Default)
Рецензія на оповідки О. Сіліна «Сказала Шейла» і «Дівчина цільової мрії»
                — Чи є у світі щось справжнє? — питає мене Катя.
                — Є. Пішли?
Прочитала два оповідання Олега Сіліна, які мають дещо спільне, а саме: значну, навіть певною мірою сюжетотворчу роль там відіграє віртуальний простір, віртуальне життя як таке. Проблематика, піднята в оповідках, цікавила мене ще за часів моєї особистої «доінтернетної ери», а тому й з’явилося бажання висловитися. Можливо, це буде більш подібне до роздумів на тему, аніж до рецензії, та все ж.

Канва сюжетів, на перший погляд, цілком проста й нехитра. Є він, є вона: органічні й живі (втім, як і другорядні герої), досить подібні, щоб зустрітись і зацікавитися одне одним, але достатньо різні для виникнення конфлікту в творах. І, читаючи, ти розумієш, що ця видима простота й лінійність насправді приховує більш глибокі, глобальніші пласти взаємовідносин мешканців світу (а не тільки персонажів), зображеного автором. І це чудово, бо оповідки не є лише розвагою і способом згаяти час, а й певним ґрунтом для роздумів. Як на мене, попри те, що вони геть відрізняються одна від одної за манерою викладу, події, там описані, могли б відбуватися десь поряд.

«Дівчина цільової мрії» існує, й цілком переконливо, у не надто віддаленому майбутньому. Мені, як людині, що має відношення до сфери діяльності головного героя, сподобалося те, що автор добре володіє темою. На рівні прогнозів він здатен проробити тенденції розвитку рекламного бізнесу, а також ненав’язливо намітити «вузлики» соціальних і особистісних проблем, які мали б викликати занепокоєння уже зараз, щоб світ не перетворився у набір цільових груп, що мислять, розмовляють, розвиваються за певними рекламними кліше. Звісно, до певної міри так відбувається насправді й у наш час, а це зайвий привід почати думати уже сьогодні.

Світ добре пророблений і на лексичному рівні. Нові професії чи поняття, котрих ще не існує, інтуїтивно зрозумілі і не викликають дискомфорту при читанні, мова персонажів цілком органічна і легко сприймається. Схильність того чи іншого персонажу до повторення рекламних слоганів, які орієнтовані на його цільову аудиторію, примусив згадати «Дивний новий світ» Хакслі, відчути паралелі між рекламою майбутнього й гіпнозом — за це теж плюс автору, бо паростки цього ми можемо знайти й у собі :) Особисто мене дуже потішив діалог Жорика із кимось за кадром, повний сленгу, який так люблять менеджери від реклами, а люди поміркованіші іронічно іменують «рунглішем».

Чого мені забракло? Гостроти у певні моменти оповіді. Щоб не спойлерити, заглиблюватися в подробиці не буду, та все ж відмічу: спокуса задіяти «Режим бога» мала б бути відчутнішою, а бажання кинути все й бігти шукати Катю після Жорикової корекції налаштувань… хмм… можливо, не таким гарячковим, чи що? Бо ж навіть якщо вона випала з системи, чому б це мало означати смерть? Тут мені не зовсім зрозуміло. Чи при зміні кейсів змінювалося й минуле? Дівчина ж мала певну адресу, роботу й таке інше… Проте, ця подвійність сприйняття гарно демонструє, що віртуал для мешканців світу оповідки чи не важливіший від реальності.

А ще — дещо пасивне, по суті, випадкове вирішення конфлікту, бо ж цього могло б і не статися. А якби Катя лишилася такою, як раніше? Однією з цільової аудиторії? Чи був би можливий розвиток відносин між нею та головним героєм? Чи наважився б він на рішучі дії, щоб, по суті, звільнити дівчину від навіювання? Та й взагалі, наскільки вільний у цій ситуації він? Бо ж, як зауважує він сам: «поза роботою я точно такий же сімс на віртуальному столі спеціаліста з реклами». Так що фінал оповідки більш відкритий, ніж здається на перший погляд (і, певно, більш, ніж того хотів автор, хоча тут я можу помилятися :)). Але повне вирішення конфлікту в такому форматі навряд чи можливе, якщо взагалі можливе без руйнувань звичного героям світу :-)

Оповідання «Сказала Шейла» нагадало мені гарну акварель, де завдяки легким і водянистим мазкам з’являється цілісна й жива картинка. В основі сюжету конфлікт світоглядів головного героя і його співрозмовниці на прізвисько Шейла. Форма викладу — короткі абзаци чи речення на кшталт соцмережевих статусів («соцмережива» контенту днів і подій) — дозволяє без надмірної деталізації зануритись у внутрішній світ героя, зрозуміти, чим він живе, що для нього важливо, що його дивує чи напружує у характері дівчини, котра йому сподобалась.

Мозаїчність оповідки чи не найкраще підкреслює Максову нецілісність особистості, яку він осягає у фіналі. Так, він багато знає, багато вміє у власній сфері, але виявляється геть слабким у визначенні, для чого ж це все? Бо засоби вже давно витіснили ціль, яка не здатна була їх виправдати. І «пантеоніст», деміург, яким почувався герой, виявляється розпорошеним на клапті гарно пророблених і таких реальних креатур. А дівчина, про яку з відтінком зневаги кажуть «єдинобложиця», — вона і є втіленням найсправжнісінької реальності, котру варто цінувати. Фінал відкритий і непевний, та, як на мене, оптимістичний.

Відмічу добре пророблену лексику. Це особливо важливо, так як описові фрагменти оповідки лаконічні і цілком виправдано позбавлені кучерявих красивостей. Тож світ, його своєрідну переривчастість, ми сприймаємо саме завдяки реплікам віртуальних (реальних та не дуже  :)) персонажів.

Сподіваюсь, я змогла зацікавити тих, хто оповідки ще не читав, та втрималася від спойлерів. Бо і «Дівчина цільової мрії», і «Сказала Шейла», безперечно, актуальні та варті уваги, примушують замислитися над важливими запитаннями і, можливо, навіть переглянути власне ставлення до віртуального світу, в який ми так охоче занурюємося і з задоволенням граємо в життя, а часом і заграємося, ледь не втрачаючи себе. Особливо важливо пам’ятати про це підліткам і молоді, в житті котрих віртуал займає досить багато місця.

Оповідання російською можна прочитати у виданнях:
"Девушка целевой мечты"
журнал "Реальность фантастики" №12, 2008
"Сказала Шейла"
збірка "Русская фантастика 2013", Ексмо, 2012.

loralika: (Default)
Оголошено тему IX Зоряної Фортеці. Думаю, буде цікаво... http://starfort.in.ua/page/travel ;
loralika: (Default)
Прочитала книгу Олега Силина "Баллада о байкере". Понравилось. Написано ярко, живописно, я бы даже сказала, кинематографично. Хотя, мне показалось, что это больше похоже не на роман, а на цикл повестей, объединённых одними героями. 

Две первые интермедии повеселили, хотя в структуре романа они показались чужеродными. Очень уж выбиваются из общей схемы цитаты из сетевой и печатной прессы. В именах ещё не наступивших лет угадываются современные "герои" политических игр - это придаёт роману своеобразную памфлетность и актуальность. 

Вообще мир выписан хорошо, в диалоги очень естественно ложатся новые слова (райд, райдить, моторка и т. п.). Дороги, окружающие пейзажи переданы так, что верится: автор видел всё это воочию. Герои своеобразны, каждый со своим характером и манерой поведения. Конечно, рассуждения Змея немного пафосны, но ведь он восторженный молодой человек, что с него возьмёшь :)

Змей вообще не очень-то изменчив. Уж кто-кто, а он в стольких перипетиях побывал, и всё равно как-то слабо учится. Срывается в работу с фестиваля, причём, как-то так спонтанно да и в такой сомнительный конвой. Почему Ингвар рассказывает о немцах только получив ранение? Он ведь их раньше узнал. Непонятно... Кстати, об этом персонаже хотелось бы побольше. Уж сколько интриги вокруг него... Уничтоженный байкерский клуб... Я всё ждала-ждала, да не дождалась.
 
Мне показалось, что название не очень подходит к повествованию от первого лица. Вот как-то балладу о себе петь не будешь. Хотя, у меня есть и другая мысль: в  названии имеется ввиду не Змей, а совсем другой байкер -- Ганнибал Барка. Ведь, по сути, он -- ключевая фигура в этом постапокалиптическом раскладе, благодаря его дальновидности байкеры и стали той силой, которой стали. Появившись на страницах несколько раз, именно он оставил впечатление главного героя, вокруг которого закручен сюжет, героя баллады. Да простит меня автор, если я перемудрила :) 
Главное -- в романе присутствует дух дороги и приключений, дух свободы, то, что заставляет тебя читать дальше, захватывает и не отпускает до последней страницы. За это -- огромное спасибо! 
loralika: (Default)
Із космічної НФ проросла моя цікавість до фантастики взагалі. Брати Стругацькі - неповторний, насичений гумором "Полудень", Станіслав Лем - особливо, його "Соляріс" - Бредбері, Саймак, Гаррісон... Що ж іще могло б захопити зтакою силою мислячу мрійницю 25 років тому, як не можливість космічних подорожей? Причепити крила зухвалим думкам? 

Цікаво і жахливо боязко занурюватися у цю тему зараз, знову, навіть по-новому - по той бік чистого аркуша. Ніби мандри Аліси у Задзеркаллі: все звичне і до болю знайоме, та внутрішні зв'язки і логіка рухів не та, незрозуміла, її не слід придумати.

Хоча, ні, так буде дещо неточно. Її потрібно віднайти, дослідити, винайти. Спробувати відчути себе на місці когось неіснуючого, що перебуває у нереальних умовах, проте сповнених свого власного внутрішнього глузду. 

Складно? Напевне. Але це захоплює ще більше, аніж фентезійне світотворення, повне магії і мотивації на рівні "тому що". Космічна НФ - це конструювання майбутноьго із "підручних" законів природи і гіпотетичних матеріалів. Якщо ця тема така ж близька, як і мені, ви із захопленням позираєте на зорі і бачите сонця й світи, ви пишете українською - вам варто хоча б зазирнути за браму "Зоряної Фортеці" VII. Саме там ви знайдете однодумців, котрих об'єднав Космос - далекий та близький у всіх його проявах. 

А можете й узяти активну участь - принаймні, я на те сподіваюся. Тому і публікую тут посилання на правила проведення конкурсу і правила оформлення конкурсної роботи

Пам'ятайте, що дедлайн - 25 вересня.

Бажаю всім натхнення і цікавих ідей!

О Луцке.

Monday, 27 June 2011 23:30
loralika: (Default)
 Для Альманаха "География ПБ" к 3-летию пришлось немного урезать, но здесь печатаю полностью. 

На страницах зимнего артбука 

 

Чертовски не люблю зиму…Серость, слякоть, безжизненные остовы деревьев вместо праздничных зелёных шапок, выстиранных в росе и нахлынувшей сини небес по случаю Воскресения. Когда даже дышится легко-зелено в кирпичных руслах улиц… Город в преддверии зимы превращается в промёрзшую пыльную кучу, иногда щедро взбрызнутую дождём из стальной кудели небес — тогда дороги сверкают клинками, обнажёнными из ножен рассветом. И ещё острее становится желание укрыться в уютной коробке квартиры — чтобы тёплая кухня, чтобы мёд и липовый чай…

В такие дни я, кошка, гуляющая сама по себе, предпочитаю тепло виртуальной печи своей бесценной свободе. Мурлыкать вечерами возле окна в свете луны, пойманной неводом антенн дома напротив. Вспоминать о летней реке, весеннему парку и замку в Старом Городе, даже об осенней латуни ближайших куцых переулков. В дни, когда зима атакует на всех фронтах, лишь крайняя нужда может заставить меня высунуть нос наружу.

Но есть момент чудесного превращения, когда город преображается в литографию мастерицы-зимы на обложке её handmade блокнота. Особенно если день первого щедрого снегопада выпадает на выходные. Белые листы дворов и улиц, отмеченные скрепками деревьев, словно для напоминания, могут оставаться нетронутыми до самого полудня. Пустота и умиротворение заполняют всё вокруг. Реальность цивилизации рушится в моём восприятии мира. «Крррах! Крррах!» — горюют за окном чёрные крылатые карлики, пытаясь поделить брошенную хлебную корку на лысине теплотрассы. В такие дни меня не надо приглашать дважды. Даже если на улице лютый мороз.

Вспоминаю улочки, особенно любимые, с дивно образными названиями: Тёщин Язык, На Таборище, Градный Спуск, Кривой Вал — у каждой из них есть та особая пора, та особая прелесть, притягательная для взгляда. Но все они требуют пышного убранства лета, очарования весны или многоцветья осени. Зимняя же, почти монохромная строгость к лицу лишь древнему Любарту.

Старый Город тих по-особенному, пьянящей хрустальной тишиной, настоянной на многовековой памяти. Я люблю представлять Луцк юным, годков эдак 400, окаймлённым изгибающимся руслом Стыря, полным сил и воодушевления. Выстоявшим не одну атаку и даже осаду. Пережившим позор разобранных до основания замковых стен. Отстроенным заново. В праздничной горячке встречающим европейских монархов. Стук копыт по булыжникам мостовой, окрики зазевавшейся черни, бряцанье лат и конской сбруи — музыка сопровождения королевских почетов… Наверное, это было славное время. Я слышу его отголоски среди призраков древних стен Окольного замка.

Кафедральный собор вдохновенно вздымается к небу. Сколько одухотворённости в его подтянутом бледном силуэте! Его линии ровны и гармоничны, а изгибы взвешены и без излишеств. Но я помню: справа есть маленькая тропинка, ведущая в глубину подземелий. Там — одиночные камеры пыток и могилы просто под ногами, в узких переходах коридоров. Устремления к Высшему Благу — на костях…

Перо кирхи собирает свинцовые чернила из чернильницы неба — возможно даже, сегодня мы увидим солнце на донышке дня. Город проснулся, город стряхнул с себя зыбкие тени былого, город грезит будущим.

 


 

loralika: (Default)
 Мені випала нагода побувати в Києві 28 - 29 травня, та й не просто так, задля розваги на день міста, а із користю для власного розвитку. Отже, по порядку. 

Майстер-клас і засідання КЛФ "Портал".

Це мій перший досвід такого плану. І взагалі, на 33-му році життя дуже вже багато чого у мене вперше :))) 

про майстер-клас )
На наступний день я поїхала у Мамаєву Слободу на Фестиваль патріотичної пісні і поезії ім. Кості Єрофєєва. Подвійно приємно було від того, що запрошення отримала від поетичного сайту "Севама" і Оксани Яблонської, котра там головна "севама-мама" :) Мої вірші оцінили і запросили виступити.

про фестиваль )
loralika: (Default)
Чому життя дуже часто рухається за законом підлості? Як хтось захворює, то обов'язково на вихідних? Як починаються проблеми з інтернетом - так обов'язково на велике свято?

Хоча, відсутність інтернету дуже вже потішила мою сім'ю - мама відірвалася від монітора і узялася за активні дії в "реалі" ))) Сходили в замок Любарта - шкода, мала йти відмовилась. Але у неї вже інші інтереси. 
l далі. )
Декілька фото із нашої прогулянки. Особливо класний раритетний автомобіль.


велике фото )

Можна подивитися ще оце, оце і оце.
loralika: (Default)
 

"Зоряна Фортеця" форпост україномовної фантастики.

    Уже вшосте поспіль  "Зоряна Фортеця" опускає браму, щоб дати можливість новим авторам зійти на сходинки українських фантастичних часописів.

    Команда "Фортеці" продовжує шукати талановитих літераторів, ентузіастів своєї справи. Попри усі суспільні негаразди та важку ситуацію у книговиданні, двічі на рік запрошуються до участі україномовні автори. Це тим паче актуально, бо печальна ситуація із розвитком українського книжкового бізнесу мотивує авторів до використання російської мови, як альтернативної у творчості. Саме по собі це є добре, та "Зоряна Фортеця" продовжує підтримувати статус україномовної фантастики, за що їй велика дяка.

    Коротко про правила. На конкурс приймаються до розгляду фантастичні оповідання будьякого жанру, котрі раніше не публікувалися ні в друкованому, ні в електронному вигляді, об'ємом 10 − 25 тис. символів із пробілами. Звичайно, мова − українська. Щоразу змінюється тематика − переможець минулої подає тему для майбутньої. Опісля результатів проходить підсумковий майстер−клас із участю уже добре відомих авторів цього літературного напряму. Тож "Зоряна Фортеця" є ще й інтерактивною.

    Окремо наголошу для авторів: важливо не розкривати анонімність авторства твору до кінця конкурсу, а також обов'язково брати участь в оцінюванні та обговоренні творів − інакше Ви будете дискваліфіковані. Із правилами оформлення та подачі раджу ознайомитись докладно. Адреса конкурсу - opovid@starfort.in.ua   

    Для читачів: ви можете перейти на сайт конкурсу, що триває за темою: "Екскурсія", щоб зареєструватись і брати участь в обговоренні анонімно представлених робіт. Вони чекають на вас тут.

    Проглядаючи їх, спробуйте розгледіти фаворита. Можливо, зараз ви читаєте саме його.

    Спробуйте віднайти у тексті стиль і почерк уже знаного вами автора. Можливо, саме його ім'я чаїться за скромною анонімною присутністю поміж рядків.

    Або спрогнозувати, яким буде номер "УФО" чи "Реальність фантастики" по завіршенні конкурсу. Можливо, і ви маєте хист − бо ж фантастика, то в деякій мірі підбір ймовірних прогнозів на майбутнє.

    І − хто зна? − можливо, ви теж будете одним із наступних відвідувачів "Зоряної Фортеці". Якщо ви любите фантазувати, можете гарно подати результат власних роздумів і маєте бажання рости у цьому напрямку − цілком вірогідно, що ця зустріч із вами ще не остання.     Бажаю натхнення і гармонії!

April 2015

M T W T F S S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728 2930   

Expand Cut Tags

No cut tags

Style Credit