***

Wednesday, 31 August 2011 12:25
loralika: (Default)
Паперові присвяти, просватані за хвилини,
і верлібри-шовкові зорі (техніка батік),
камінці тих сонетів-го, що не спливли, не
потонули в ріці речей, у словах закляті,
пилюгавіють десь на дні здеревілої скрині
мого суму, суміжного сорому і коморі.
Притрусило на скронях... І пам'ять предмети спірні
схоронила - чи у горІ, а чи може в гОрі.
Тільки погляд такий же осінній та без прояснень.
І самотність - у цьому світі реальність єдина -
нашорошилась, ніби зимно під сивим пасмом...
Відчуваю, що всім туди, а тоді ж - куди нам?
loralika: (Default)
Його вірші увірвалися в моє життя у той період, коли я була сповнена купою питань і сум"яттям у пошуках відповідей. Бажанням знайти свій власний шлях у цьому світі. Неприйняттям заскорузлих і недосконалих моделей існування, які були найбільш визнаними на той момент. Хтось, можливо, скаже - юнацький максималізм. Так, важко не погодитись.

 

"Как я себя величаю? Я — человек поющий. Есть человек поющий, рисующий, есть летающий, плавающий. Вот я — поющий, с гитарой". (А. Башлачев)


Але юність минула, хвороблива реакція на реальність була вилікувана часом, а вірші - залишилися такими ж значущими для мене, як тоді. Можливо, навіть більше. 

Я захоплювалася не лише темами, котрі піднімалися у його віршах. Хоча, деякі з них були достатньо гострі в період їх написання - недарма влада боролася проти інакомислення, вона відчувала здатність таких особистостей, як Башлачов, розітнути гнійники проблемних ділянок суспільства. Хоча, він не був революціонером. Радше, як влучно окреслено у Стругацьких : "прибор, показывающий состояние общества, и лишь в ничтожной степени - орудие для изменения общества."

Я й не знаю, що зачепило мене більше - теми чи спосіб подачі. Пісні у музичному сенсі не вражали хитромудрістю виконання, більшість із них цілком вкладалися у три-чотири акорди. А от слова... Вони вражали філігранним плетивом.  Безліч іносказань, яскравих ідіом, котрі переосмислювалися і надавали віршу в загальному до блиску відшліфовану яскравість і самобутність. Воістину, це була Поезія. І, як і будь-який геніальний витвір, примусила мене заніміти у благоговінні. 

Багато років пройшло із тих пір. Я подорослішала. Я насмілююсь зачіпати бога, я насмілююсь думати, що існую, та разом із тим - не сприймати себе всерйоз. Мені дуже хотілося спробувати... 
Як і будь-який переклад, вірш різниться від оригіналу. Десь втрачає. Десь, сподіваюсь, грає по-новому. Головне, чого прагну - не нашкодити, не перебрехати, не спотворити. Сподіваюсь на це... 


А далі вірші... )


Тут можна прочитати про нього, його, послухати, подивитись, фільм пам"яті.

Сніг...

Tuesday, 28 December 2010 04:25
loralika: (Default)
 Накінець він таки з"явився! Сніг... Меланхолійно і тихо опускається глибше, немов ностальгічний погляд у минуле. Чомусь уже й не сподівалась, що до Нового року дітям трапиться така радість. Он, яка зима щедра на подарунки - у Севастополі зацвів бузок, а у Ялті - мигдаль. Я вже звикла, що воно так. Та й, сказати по правді, не так вже й я люблю зиму, щоб тим перейматися. Ми навзаєм холодні одна до одної. Зовсім інша справа - у дитинстві!.. Певно, з роками втрачаєш цей дитинний безогляд, що, байдужий до голосу логіки і поміркованості, примушує ще і ще йти на штурм снігової фортеці, хоча уже весь із ніг до голови - немов і справді минув захисний рів, сповнений води. А може, то просто потреба відокремити себе від власних чад - мовляв, я такий виважений та обачний... дорослий... Я тут головний... 
    Ні, усе ж треба завтра спробувати віднайти в собі хоча б слід тієї безтурботності! Може, це і стане найоптимістичнішою нотою останніх днів цього року. Принаймні, буде весело.
І все ж, ностальгія лишила по собі стійкий спогад про іншу зиму, давню - давню зиму, коли я ще не мала бажання і поняття, що то є - дорослішати... Віршик згадався свій, ще дитячий... 


                  ***  Л.Л.  

Снег не расскажет тайны бытия
И не напишет книги мирозданья,

И не узнаем мы, – ни ты, ни я –

К чему приводит вечное скитанье.

А может и откроет кто секрет, –
Настойчивый в исканиях – мой брат…
Но, говорят, что с пониманьем жизни нет,
Что с пониманьем надо умирать.

Но жизнь длинна, – а может коротка? –
Поймём, быть может, для чего живём,
К чему идём, куда ведёт строка,
И что снега нам шепчут за окном.

1995г.


  У той час це здавалося таким вагомим... Пройшли роки - і тільки сніг залишився незмінним по суті своїй. Тоді надзвичайно близько, глибоко і болюче сприйнялася фраза із "Града обречённого" Стругацких: "Жить надо, когда понимания нет. С пониманием надо умирать." А за декілька місяців я стикнулася із тим напрочуд близько. Хай і не особисто, але гіркоти від цього не менше.

April 2015

M T W T F S S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728 2930   

Expand Cut Tags

No cut tags