loralika: (Default)
Новий день цмулить пиво дощу із небесної кварти,
вітер перегортає у парку кленові цидулки,
що розсипались геть, як загублений літній щоденник
молодої студентки, де серце рожеве у стразах
і відбитки помади між тісно насіяних фраз.

І мені до вподоби сьогодні це чтиво осіннє,
бо гірке воно, начебто кава у львівській кав’ярні,
та солодке, мов мед твоїх уст уночі на Купала,
і міцне, як… А втім, це мереживо літер і крапель
вітер — милий бешкетник — заплутає ще у думках.

Лариса Іллюк: …осінньо-експресивне - ВІРШ, Вірші, поезія. Клуб поезії
loralika: (Default)
Ігорьок придумав перший віршик: 

Не можна битись, 
а треба веселитись,
щоб сонечко не засумувало
і за хмарку не заховалось. 

От так от :))

***

Tuesday, 11 October 2011 01:47
loralika: (Default)
і здичавіє тиша без людей,
і вир ідей спливатиме тихіше,
облишить душу в спокої, та де й
узять його? у мареві колишнім?
і заколише війни і вінки,
і дзвоники, і дзвони на дзвіниці…
та стій-но: лише вільний-нетривкий
торкне світанок зморені зіниці,
уклінний, встане в небі сяйний день,
учора й завтра вузликом зав’яже
і поза часом розпачу й тіней
сплете мереживо з інакших вражень.

***

Wednesday, 31 August 2011 12:25
loralika: (Default)
Паперові присвяти, просватані за хвилини,
і верлібри-шовкові зорі (техніка батік),
камінці тих сонетів-го, що не спливли, не
потонули в ріці речей, у словах закляті,
пилюгавіють десь на дні здеревілої скрині
мого суму, суміжного сорому і коморі.
Притрусило на скронях... І пам'ять предмети спірні
схоронила - чи у горІ, а чи може в гОрі.
Тільки погляд такий же осінній та без прояснень.
І самотність - у цьому світі реальність єдина -
нашорошилась, ніби зимно під сивим пасмом...
Відчуваю, що всім туди, а тоді ж - куди нам?

***

Tuesday, 23 August 2011 23:03
loralika: (Default)



Обвітрились твої чіпкі долоні.
Солоні спогади у руку, наче сон,
Але в очах усе таке ж тепло… Ні,
Тягучі соло зим і літ клаксон.


Дерева ще над нами височіють,
І гори кличуть знов у далину,
А ти, як я, туди так прагнеш щиро,
А я, як ти, занурююся у.


І знову крила геть, немов намовив
Отой німий шульга, що за плечем.
Здається, ще не час Великих Ловів,
І щебет лісу ще не зовсім щем,


Хоч ти — уже давно не повітруля.
І на крило не стати нам удвох,
Та простір неба стріха не затулить,
Не зрадять друзі й не забуде бог.


Ще, мабуть, нам не розвітріло небо —
І тінь м’яка, мов заяче хутро
А в ній солярна паляниця Феба.
Та завжди варто пам’ятати про.

... цинічне

Tuesday, 5 July 2011 21:15
loralika: (Default)
 

Недитячий мій світ вже наскрізно цинічний як Хаус
несерйозні мелодії вітру давно вже не кличуть

заблукала я геть у міській какофонії пауз

між пробілами вулиць рядочки свободи не вичитать


Неймовірна ця ніч мов нав’язлива гра у піжмурки

невибагливі правила: прагнення в сон-провалля

знову спрагло шукати щось з одержимістю нишпорки

у непотребі вічних потреб нереально реального


Невимовний той день, що закреслить ранкова заграва

неважливістю фраз удесяте скресаних навхрест

лишить попелу слід і від винного і від правого

і єдину дорогу небом до істини навпростець

ліричне...

Tuesday, 28 June 2011 01:32
loralika: (Default)
 Якщо ти... 

Якщо ти не проти
я стану писати експромти
спурхнувши додолу
мов те пташеня жовтороте


не зваживши геть
на вагомі твої зауваги 
вагатись не стану
у мареві сну і наснаги

 

Я вийду в кімнату 
що мружить мереживні штори 
від тих балачок
що світанок крізь вікна говорить


умиюся сонцем
у шОвковий день уберуся
у пісні у танці
у спокої може у русі



змалюю той сон
розімлілий на кінчику вії 
змалілий у тиші імлистій
що млосно німіє



і посмішку пестить 
і лестить мені те
якщо ти
смієшся вві сні
Я писатиму
стИха
навпроти


loralika: (Default)
 Мені випала нагода побувати в Києві 28 - 29 травня, та й не просто так, задля розваги на день міста, а із користю для власного розвитку. Отже, по порядку. 

Майстер-клас і засідання КЛФ "Портал".

Це мій перший досвід такого плану. І взагалі, на 33-му році життя дуже вже багато чого у мене вперше :))) 

про майстер-клас )
На наступний день я поїхала у Мамаєву Слободу на Фестиваль патріотичної пісні і поезії ім. Кості Єрофєєва. Подвійно приємно було від того, що запрошення отримала від поетичного сайту "Севама" і Оксани Яблонської, котра там головна "севама-мама" :) Мої вірші оцінили і запросили виступити.

про фестиваль )
loralika: (Default)
    Луцьк - то, напевно, самий знедолений в інформаційному сенсі обласний центр України. Так вже склалось, що до нього здебільшого не доїжджають. Це так прикро (((

Дуже б хотілося побувати на зустрічі з улюбленою поетесою. В театрі ім. Франка Ліна Костенко презентувала свою нову книгу, повідомляє 5 канал. Шукала відео - лише два коротеньких ролика поганої якості. Невже ніхто не знімав? Чи просто ще не виклали? Хотілося б побачити хоч би з монітора... 

Сумно (((
loralika: (Default)
Є у моєї дітвори величезна любов до ритмованих-римованих слів. Віршів, коротше. Із самого малечку це найкращий спосіб привернути їхню увагу, заспокоїти, забавити. От, і почала я цю тему на льоту - "что вижу, то пою". Як один із варіантів - були народні казки. Я помітила, та воно і не дивно, що засинають діти набагато швидше, коли те, що їм говориш - звичне для їхнього вуха і має внутрішню ритміку і співзвуччя, які повторюються ( рима - то занадто оптимістично сказано, радше - щось примовляльне, мантричне, якщо завгодно). А коли мине місяць-другий, повторювана казка вже настільки відкладається у пам"яті, що вони наввипередки починають допомагати мені (Колись, пам"ятаю, десь у 5, я так само читала по пам"яті "Лоскотона" Симоненка - і скажу, із запам"ятовуванням віршів згодом ніяких проблем не виникало. Хіба, декламація - та то вже більше психологія :))) Тоді вже є потреба у новій. 



Так як у темноті не дуже й почитаєш - прийшлося викручуватися. А деякі речі навіть потім отримували право на доробку і власне життя. Цю казочку, наприклад, я потім презентувала дочці моєї племінниці - ім"я малої чудово вписалося у текст, тож отримала жартівливу "іменну" народну казочку. :)))

 
А "Ріпка" тут... )

Ілюстрація звідси
 


loralika: (Default)
Це моя улюблена поетеса. У свій час, коли я лишень-но перші спроби робила в написанні віршів, її твори допомогли мені відрізнити "полову" банальності від вартого уваги. Навчитись, ні, почати вчитись вишукувати образи, свіжі рими - на які надзвичайно багата її поезія. 

 
" Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа? " Ліна Костенко
  
Давній спогад. Мені - років 12. Якесь наївне плетиво - "любила - згубила", "забула - відчула", котре сприймалося так всерйоз. Гостра реакція на будь-яку критику. Простенький ритм - внутрішнє чуття допомагало впоратися із наголосами і правильно закцентувати у рядку... Здається - бога за бороду вхопила. Але, на щастя, лише до того моменту, поки не взяла до рук ЇЇ "Вибране". Заніміння, що прийшло потому - немов благословіння, що відвело від недоладного шляху... І повело іншим, важким, на якому теж особливо не розженешся - тим паче, ледь зіп"явшисть на ноги.

Я ще відчутно накульгую, але розумію, що без критики - нікуди. Самокритика - це не варіант. Це суб"єктивне, і часто залежить від настрою. Та й професійності забракне.

Я й так уже відчула - занадто пізно почала прагнути зауважень ззовні, а внутрішнє - мов шахова дошка: клітинка самопіднесення - клітинка самозневаги... Так що зважилась викласти в жж. Мо`й не прочитає ніхто - а мо`й хто слушну пораду дасть окрім короткого: "Лажа!" або "Люкс!" Хочеться сподіватись.

У будь-якому випадку, переклади допомагають відточувати майстерність.


 

А далі вірші... )
loralika: (Default)
Його вірші увірвалися в моє життя у той період, коли я була сповнена купою питань і сум"яттям у пошуках відповідей. Бажанням знайти свій власний шлях у цьому світі. Неприйняттям заскорузлих і недосконалих моделей існування, які були найбільш визнаними на той момент. Хтось, можливо, скаже - юнацький максималізм. Так, важко не погодитись.

 

"Как я себя величаю? Я — человек поющий. Есть человек поющий, рисующий, есть летающий, плавающий. Вот я — поющий, с гитарой". (А. Башлачев)


Але юність минула, хвороблива реакція на реальність була вилікувана часом, а вірші - залишилися такими ж значущими для мене, як тоді. Можливо, навіть більше. 

Я захоплювалася не лише темами, котрі піднімалися у його віршах. Хоча, деякі з них були достатньо гострі в період їх написання - недарма влада боролася проти інакомислення, вона відчувала здатність таких особистостей, як Башлачов, розітнути гнійники проблемних ділянок суспільства. Хоча, він не був революціонером. Радше, як влучно окреслено у Стругацьких : "прибор, показывающий состояние общества, и лишь в ничтожной степени - орудие для изменения общества."

Я й не знаю, що зачепило мене більше - теми чи спосіб подачі. Пісні у музичному сенсі не вражали хитромудрістю виконання, більшість із них цілком вкладалися у три-чотири акорди. А от слова... Вони вражали філігранним плетивом.  Безліч іносказань, яскравих ідіом, котрі переосмислювалися і надавали віршу в загальному до блиску відшліфовану яскравість і самобутність. Воістину, це була Поезія. І, як і будь-який геніальний витвір, примусила мене заніміти у благоговінні. 

Багато років пройшло із тих пір. Я подорослішала. Я насмілююсь зачіпати бога, я насмілююсь думати, що існую, та разом із тим - не сприймати себе всерйоз. Мені дуже хотілося спробувати... 
Як і будь-який переклад, вірш різниться від оригіналу. Десь втрачає. Десь, сподіваюсь, грає по-новому. Головне, чого прагну - не нашкодити, не перебрехати, не спотворити. Сподіваюсь на це... 


А далі вірші... )


Тут можна прочитати про нього, його, послухати, подивитись, фільм пам"яті.
loralika: (Default)
Пісня із м/ф "Капитан Врунгель"


    Тема імен надзвичайно цікава. Від чого залежить популярність того чи іншого імені? Як так стається, що люди починають називати дітей однаковими, на перший погляд рідкісними іменами? І як би вплинуло на нас інше ім"я, що мало бути дане нам при народженні, але від якого за певних причин відмовились?

    vpasty_vgoru  пише: "...ім"я тоді було дуже популярне і це теж вплинуло на рішення. Я через це божилася, що ніколи своїх дітей не назву іменем на яке кожен другий відгукується." але все ж: "І от, будь ласка - мого сина звуть Максим. Найбільш популярне зараз ім"я серед хлопчиків :))) "

    У мене абсолютно та ж ситуація зі старшою була. В принципі, ім"я своїй майбутній доньці, коли і якщо вона з"явиться, я вибрала ще в дитячому, можна сказати, віці. Що ж поробиш, якщо у часи, коли вона народилася, те ім"я саме починало набирати популярності серед молодих мам. Хоча, ще й досі кажуть, що моя Аліса - найзазеркальніша Аліса серед усіх знаних, із Країни чудес :-))) 

    Коли ж народила хлопців-двійнят, спочатку думала - підберемо імена за церковним календарем, за традицією... І треба ж - якраз іменини були у Максима і Марка. Я відмовилась від цієї ідеї - саме через популярність тих імен, натомість назвавши їх Ігор та Ілля. Імена їм підійшли чудово, Ігорю притаманна твердість і організованість, упертість у досягненні цілі, сила - яка вчувається, як на мене, і в самому звучанні імені - Ілля ж хлопець м"який, гнучкий, текучий, для нього не характерне вперте повторення одних і тих же дій, як у Ігоря, у нього інша стратегія - він звик думати довше, та досягати мети влучніше, із першого разу. Імена підійшли цілком, і цілком відповідають особистостям, які їх носять. 

    Та все ж не полишає мене думка - а якби ми тоді усе ж назвали б хлопців за християнським календарем, як би це вплинуло на їхній характер? Бо ж тоді Ігор отримав би м"яке "Максим", а Ілля - безапеляційне "Марк"... Чи доважило б ім"я кожному із них те, чого не вистачає зараз, тим самим згармонізувавши - кожного окремо? Чи загострило б невідповідність між особистістю, тобто, її справжньою природою, та ім"ям, котре її визначає? Цікаво... 

    Зараз мої двійнята цілком вдало взаємодіють між собою. Я б навіть сказала - взаємно доповнюють один одного. Звичайно, не без конфліктів, але й тут - у кожного власна стратегія: там, де Ігор не напружується взяти із розумом, а використовує фізичну силу - там Ілля, як тілом не такий сильний, бере хитрістю і творчим підходом. :-)))

    Цікаве посилання для тих, хто задумується про імена ось тут, можна почитати. )))

   І, на закінчення теми - трохи для знайомства із моїми лялями:



Урок малювання.

Розмальована стіна
Від підлоги до вікна,
Табуретки і стілець
Розмальовані вкінець
Шибка, стіл і три тарілки,
Шафа, мамина "мобілка",
Двері, звідки не візьмись, −
Щільно фарбою пройшлись,
І Алісина подушка,
Шийка, носик у Іллюшки,
Руки і животик − трошки −
У малого Ігорьошки.
Ми малюєм−прикрашаєм,
Фарби−кольори вивчаєм.
"А у мене буде личко
Зелененьке,мов травичка!"
"А у мене дві долоні
Мов ті маківки, червоні!"
Мама з татом не вгамують −
Ми й собаку розфарбуєм!..
Нас у ванну двох разом,
Бо пора вже бачить сон, −
Мили−терли обидвох −
От веселий був урок!
Потім скоренько, в ліжкАх вже
Ми заснем... А як інакше?
Малювали ми, трудились,
Наші ручки заморились...

...малювали ми, старались,
наші ручки зАмАрАлись... ;-)))

     Гармонії вам і вдалої взаємодії!
loralika: (Default)


археологічне…

Задухою за тісним склопакетом
То маюся, то лаюся, – тону...
Дахи-невдахи, дротяні тенета,
Ніяк не зловлять нечітку луну.
Примарні лінії, і нестабільні стани,
Несвоєчасна кава уночі...
Блаженне небо, знову невблаганно
Холоне, і так зоряно мовчить.
Закреслюю розхристані рядочки...
Слова – законсервований розкоп.
Я б узялася, та зима відстрочку
Не дасть ні тижня. Запобіжне "стоп!"
Кайданками – на руки і хвилини.
Щоб не іскрило думку від напруг,
Морозами і снігом – заземли-но
І поверховий, і глибинний рух...


***

Кутки − то справжні сховки запустіння,
зерно агресії в царині самоти.
Чекання. Голод. Невагомі тіні
бажання − бути, бачити, могти.

Плетуть павучі лапки пружні скрутні,
у риштувння каверзне сильце −
зимові дні, обридлі та марудні,
спіймать, як мух, і обкарнать тихцем.

Я знаю − як переживу цей спокій
в затишному покутті над столом,
ще й стане мені сили доти, доки
тримає кокон пам'яті тепло.


 Зимова летаргія.

Перехильцем бредуть зимові ночі
Мов чортенята − дні. Агов!
Я не вженусь за вами, та й не хочу...
Як вайлувато сніг пішов...

Залишусь до весни у теплім сховку,
Малим заснулим ведмежам,
Зима бува швидка, мов скоромовка,
Коли доступна Мережа.

За місяць-другий землю розберезить
Безмеживо нових бруньок,
Розборознить поля весняний нежить,
Уплав піде хисткий місток.

Напоїть свіжим вітром п'яно-п'яно,
Здурманить перший-ліпший шлях.
Мереживо рядків сплітати стану
В безмежно інших мережах...


***

Мій ліс дріма, закутавшись в хустинку
біленьку, хутряну, таку пухнасту...
А я сама, між сосен, по коліна
в снігів прошу умовну міцність насту.
Навколо - тиша, тиша, тиша, тиша...
Луна чаїться в кожному заметі...
Лише модрину вітер ледь колише
як те дитя, що спати не вкладеться...

(no subject)

Thursday, 30 December 2010 03:43
loralika: (дуальність)
 Тема двоякості присутня завжди і усюди. Навіть у найпереконливішій конкретиці міститься зерно її антагонізму. Дуальність є одним із ключових понять різних філософських систем, тому що принцип пізнання людиною світу, як не крути, грунтується на виокремленні і порівнянні. Можливо, тут дехто і здатен побачити протиріччя, але саме узгодженість підтримується протистоянням рівновагомих антиподів. Класно із цього приводу є у творах Г. Гессе: "Любая жизнь ведь становилась богатой и цветущей только благодаря раздвоению и противоречию."(Нарцисс и Гольдмунд), "...по поводу каждой истины можно скзать нечто совершенно противоположное ей, и оно будет одинаково верно." (Сиддхарта)
Гармонія - це постійне балансування між протиріччями, що, здається, розтинають тебе на дві частини - у бажанні щось осягнути - та й возз"єднують - у бажанні докопатися ще глибше. Тут важливо не шибко зарываться  ;-)))
Протистояння протилежного - надзвичайно сильний рушій для здобування знань і самовдосконалення. Воно ж - і стимул для творчості, яке здебільшого проростає на конфлікті. А взагалі - слова достатньо аморфні, можна їх перетасувати і написати щось зовсім інше, оперуючи тим же набором. А можна - щось таке ж, синонімічне та співзвучне. Краще - трохи віршованих напластувань.

          Судоку.

Сонет мов судоку
Об'ємність зображень
Невидима поки
Експресії пряжа
 


Тонка поволока
Мереживом ляже
Огорне неспокій
В імлу неосяжну


Струнка і логічно
Уявлена притча
Доволі довільне

 

Означення світла
Карбоване стисло
У прядиво тінню


      Диптих.

День
 

біліє день
світліє смуток
сіренька мжичка
ніч тіснить
мовчання клич
у пісні самотік
у яві личко
збадьорить
 
Ніч 

чорніє день
темніє радість
сіренька мжичка
день тіснить
заклич пісень
у тишу радитись
і снами личко
затулить

При чому, у цій взаємодії докорінно не знаєш, хто - кого. :-)))

           Взаємодія.

Я смикаю світ за ниточки слів
Танцює він дивно й незграбно,

Немов серед віття вітру порив
Порушив усе недоладно.
 


Слова нетривкі,
слова нечіткі,
Буває
з прихованим змістом.
Кульгаві рядки латають дірки,

І роздуми
 прядивом стислим
 


Лягають в моток,
витком за виток,
Допоки натхненно звиваю

Куделю думок,
чуттів і зірок,
І пісню пташиної зграї.
 


А ніч підкрадеться і стрімко впаде,
Як кіт на впольовану мишу,

І світу не стане,
не стане ніде,
І слово сховається в тишу.
 


Залишиться тінь...
Залишиться "дзинь!"
І "хлюп!" чи "ляп-ляп!" біля річки.

В гаю,
де не глянь, де погляд не кинь
Під обрисом образ принишклий.
 


А місяць присів з торбинкою снів
На комин;
і ясену стиха
Розкаже, як світ примарою слів
Мене на шнурівочці смика.


Гарних і гармонійних свят усім!


 

April 2015

M T W T F S S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728 2930   

Expand Cut Tags

No cut tags

Style Credit