loralika: (Default)
От і закінчилося наше "велике сидіння" в Чорноморському. Море -- то, звісно, завжди кайф.  Трохи підсолив відпочинок неприємний різкий вітер, котрий одного дня сік тіло піщинками досить боляче й неприємно. І на завершення -- інцедент (до речі, так і не знаю, чим закінчився), котрий ми спостерігали в останній день, 26-го. Атракціон, де катали над морем на парашуті (отакому), дав збій. Люди провисіли десь 40 хв. у піднебессі, катер ніяк не міг вийти із бухточки перед маяком через сильний вітер (а мо' й інші проблеми), а потім і взагалі трос обірвався. 


Далі... )
Сподіваюсь, двоє екстремалів, котрі там бовталися, залишилися живі і неушкоджені. Хоча, здається мені, без каліцтв там не обійшлося -- вони упали на територію військової частини, а там геть повно будівель, стовбів і дротів. Не хотіла б я бути на їхньому місці. Але хоч добре, що парашут узагалі встояв, а не склався при падінні, як я боялася. Бо ж у нього така конструкція, що опускатися на ньому, як на звичайному, навряд чи вийде: суцільне сшите полотно і дірочки із іншого боку, щоб можна було його тягнути за катером. 


ми в морі

Найголовніші мінуси відпочинку: відсутність wi-fi там, де ми жили; брак часу на роботу і конкурси (якщо за Фантлабом ще якось слідкувала, хоч коментувати і критикувати було проблематично, то конкурс мініатюр на Мантикорі і Фантрегаті, шкода, пройшли повз мене); відставання у тренінгу на фрілансі, котре теж треба буде надолужувати (МТС, нажаль, не залишив мені ні єдиного шансу встигнути, а кожен раз вибиратися у місто в якесь кафе із вайфаєм лише для того, щоб поспілкуватися-почитати -- нераціонально. Що б то вже був за відпочинок?). 



Найголовніші плюси: побачила, що я не така вже й інтернет-залежна, як я собі думала; багато рухалася/плавала/відпочивала; із задоволенням поспілкувалася в реалі із друзями-копірайтерами (ви всі класні, я вас лю!), наспівалася і нагулялася під зав'язку на рік вперед, до наступної ассамблеї ПБ; накінець знайшла час почитати книги (просто проковтнула "Балладу о байкере" Олега Сіліна, трохи згодом поділюся враженнями); наспілкувалася із дітьми теж під зав'язку, два тижня без садочка при такому темпераменті -- то надто для моїх міцних нервів. Тре переходити до піших походів, щоб швидше вимотувалися, до того, як починають дуркувати від надлишку енергії :)) 


ідилія 

А ще -- накінець-то купила собі фотоапарат, хоч і "мильничку" цифрову, але це вже щось. 
loralika: (Default)
***

Когда раздам желанные подарки –
Признаться, подустал уже немного –
Я разведу огонь в камине жаркий,
В качалку-кресло сяду с кружкой грога,
Достану сундучок с каминной полки,
Что филигранно серебром украшен,
Смахну с замочка снег и иней колкий –
Распорошится он средь крыш и башен, –
На дне ларца заветная щепотка
Сочится горьковатым ароматом...
Под Новый год мой сон мечтою соткан,
Как я (пока сегодня рановато,
Но после праздников пойдёт веселье!)
Вдохну понюшку терпкости приятной –
В носу закрутит-защекочет зелье,
И я начну со смаком, многократно
Чихать на всё!
…………….……О, да! Пусть будет так!
Люблю нюхнуть забористый табак!

Надеюсь, улыбнуло. Всем-всем-всем удачи, здоровья и вдохновения в Новом 2012 году!
loralika: (Default)
Прийшли із садочка, просяться гуляти. Хочу, щоб вони залишилися дома, бо в Іллюши соплі. Умовляємо один одного: я їх - залишитись дома, вони мене - йти на двір. Звичайно, Ігорьок не витримує і починає плакати. Я кажу: 
- Ігор, не плач, вже скоро буде нічка, сонечко ховається, стає темно... 
Ігор підходить до вікна і видає останній аргумент:
- Сонечко, будь-ласка, вийди, я більш не буду плакати! :))
loralika: (Default)
Чому життя дуже часто рухається за законом підлості? Як хтось захворює, то обов'язково на вихідних? Як починаються проблеми з інтернетом - так обов'язково на велике свято?

Хоча, відсутність інтернету дуже вже потішила мою сім'ю - мама відірвалася від монітора і узялася за активні дії в "реалі" ))) Сходили в замок Любарта - шкода, мала йти відмовилась. Але у неї вже інші інтереси. 
l далі. )
Декілька фото із нашої прогулянки. Особливо класний раритетний автомобіль.


велике фото )

Можна подивитися ще оце, оце і оце.
loralika: (Default)


Накінець, я її таки дочекалася. Я знала одне - ніякі антибіотики мене не вилікують, тільки весна, сонце, мої найближчі поряд...

Як мало треба людині для щастя! Я жива - починаю робити те, що без мене навряд чи реалізується. От - перший виїзд моїх меньших в ліс. В такому поході вони ще не були, хіба на озері.

ПС Може, хто знає ефективний народний засіб для реабілітації після важкої пневмонії? Бо дихання важке і загрозу плевриту ніхто не відміняв. 

фотки )





 



Сніг...

Tuesday, 28 December 2010 04:25
loralika: (Default)
 Накінець він таки з"явився! Сніг... Меланхолійно і тихо опускається глибше, немов ностальгічний погляд у минуле. Чомусь уже й не сподівалась, що до Нового року дітям трапиться така радість. Он, яка зима щедра на подарунки - у Севастополі зацвів бузок, а у Ялті - мигдаль. Я вже звикла, що воно так. Та й, сказати по правді, не так вже й я люблю зиму, щоб тим перейматися. Ми навзаєм холодні одна до одної. Зовсім інша справа - у дитинстві!.. Певно, з роками втрачаєш цей дитинний безогляд, що, байдужий до голосу логіки і поміркованості, примушує ще і ще йти на штурм снігової фортеці, хоча уже весь із ніг до голови - немов і справді минув захисний рів, сповнений води. А може, то просто потреба відокремити себе від власних чад - мовляв, я такий виважений та обачний... дорослий... Я тут головний... 
    Ні, усе ж треба завтра спробувати віднайти в собі хоча б слід тієї безтурботності! Може, це і стане найоптимістичнішою нотою останніх днів цього року. Принаймні, буде весело.
І все ж, ностальгія лишила по собі стійкий спогад про іншу зиму, давню - давню зиму, коли я ще не мала бажання і поняття, що то є - дорослішати... Віршик згадався свій, ще дитячий... 


                  ***  Л.Л.  

Снег не расскажет тайны бытия
И не напишет книги мирозданья,

И не узнаем мы, – ни ты, ни я –

К чему приводит вечное скитанье.

А может и откроет кто секрет, –
Настойчивый в исканиях – мой брат…
Но, говорят, что с пониманьем жизни нет,
Что с пониманьем надо умирать.

Но жизнь длинна, – а может коротка? –
Поймём, быть может, для чего живём,
К чему идём, куда ведёт строка,
И что снега нам шепчут за окном.

1995г.


  У той час це здавалося таким вагомим... Пройшли роки - і тільки сніг залишився незмінним по суті своїй. Тоді надзвичайно близько, глибоко і болюче сприйнялася фраза із "Града обречённого" Стругацких: "Жить надо, когда понимания нет. С пониманием надо умирать." А за декілька місяців я стикнулася із тим напрочуд близько. Хай і не особисто, але гіркоти від цього не менше.

April 2015

M T W T F S S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728 2930   

Expand Cut Tags

No cut tags

Style Credit