loralika: (Default)
2015-04-29 04:06 pm

Per aspera слів ad astra образів

відгук про майстер-клас Олександра Михеда 


Перед самим Великоднем, незважаючи на святкові турботи, відвідала майстер-клас Олександра Михеда за результатами 13-го Старфортівського конкурсу «Ці таємничі супутники». Власне, віддувалася за двох, бо мій співавтор Макс Пшебильський приїхати не зміг. У мк брали участь здебільшого нові обличчя, хоча у якості вільних слухачів приємно було зустріти знайомих із фанттусовки і літстудії Володимира Арєнєва.

Виявилося, що книги майстра мені до рук поки не потрапляли, але відгуки зацікавили. Не рахуючи технічних негараздів на початку мк, формат мені сподобався: коли на екран виводяться шматки тексту із виділеними заувагами, одразу зрозуміло, про що йде мова — це зручно. Цивілізація — це взагалі зручно. Завжди ваш Капітан Очевидність :-)

Не буду докладно зупинятися на обговорюваних оповіданнях окремо — до кожного з них вистачало претензій — резюмую лише те, що відмітила для себе:

1. Грамотність. Про це говориться на кожному мк і в коментарях ледве не під кожним конкурсним текстом. Вичитуйте і ще раз вичитуйте! Давайте вичитувати друзям і рідерам, які хоча б більш-менш дружать із правописом. Ви підвищите шанси своєї оповідки бути прочитаною редактором, а там, гляди, і надрукованою.

2. Стилістика. Влучні слова для тонких штрихів, фрази, побудова тексту, ритміка — це все засоби, завдяки яким сюжет оживає, затягує читача в описуваний світ, історію, змушує його емоційно відгукнутися, співчувати, турбуватися і думати. Треба працювати над деталями, робити їх об’ємними, фактурними, правдоподібними. Багато читати і багато писати «в стіл» (чи для рідерів — кому як) в якості тренування. Багато читати гарної літератури та гарних перекладів, і не лише улюбленого жанру.

3. Деталі. Вони оживляють текст. Якщо одна деталь може додати штришок до портрету героя та одночасно щось розповісти ще й про когось близького з його оточення, то це чудово (наприклад, «В неї було багато родимок, як у мами», чи щось на кшталт).

4. Неочікувані повороти. Це добре і цікаво, але вони мусять лягати в загальну канву сюжету. Читач щось очікує від тексту, треба і його інтересу не втратити, і інтригу витримати, і очікування виправдати — умудритися якось те все врівноважити в межах окремо взятого літературного твору. Ну, перипетії, зростаюча напруга і т. п. — про це говориться завжди й усіма. Ще жоден майстер не радив писати нудно, затягнуто і не лишаючи ані тіні загадковості :-)

5. Подібність. Наш світ настільки інформаційно насичений, що важко написати щось вкрай оригінальне. Одна з моїх найулюбленіших фраз із АБС: «Нічого не можна вигадати. Все, що ти вигадуєш, або вигадали до тебе, або відбувається насправді». Проте, це не означає, що до цього не треба прагнути. Змінювати кут зору, придумати оригінальну фішку, на який нанизуватиметься сюжет, більше читати, дивитись, фантазувати, спостерігати за життям, аналізувати, і, звісно, писати.

Звісно, змістовним був не лише майстер-клас, а й розповідь Олександра Михеда про підготовку книги не лише як літературного твору, а як цілісного продукту, котрий купуватимуть, на прикладі двох власних: «Понтиїзм» і «Астра». Почула багато вартого уваги щодо процесу створення дизайну, певної впізнаваності, важливості гарного буктрейлеру і таке інше. Було надзвичайно цікаво.

Дякую головним натхненникам «Зоряної Фортеці» Олегу «Скаю» Сіліну і Сергію Торенку за запрошення, Олександру Михеду — за ґрунтовний розбір, змістовну бесіду та книги, що читаються з захопленням. Хай нові конкурси та майстер-класи стають ще більш велелюдними і корисними для молодих авторів.

Опісля мк ми ще зустрілися у звичному літстудійному колі, яке вже не вперше збирається завдяки Володимиру Арєнєву і ЗФ, — тепер в редакції журналу «Радуга». Чудово поспілкувалися, розібрали декілька оповідок, і взагалі, гарно провели час.

Але це вже інша історія :-)

Із задоволенням братиму участь у нових конкурсах фантастичних оповідань від «Зоряної Фортеці». Нову тему буде оголошено 6-го червня 2015, не пропустіть. А також раджу долучатися до конкурсу від РБЖ Азимут, який вже вдруге проходив у двомовному форматі (українська, російська). Принагідно вітаю резидентів Старфорту, які уже встигли не тільки пограти, а й узяти призові місця.

Так тримати! 

loralika: (Default)
2014-11-21 12:02 pm

«А українська фантастика існує?» — «Ні, друже, це фантастика!»

Відгук про майстер-клас Антона Санченка

Подібна репліка спала мені на думку із самого початку МК. Майстер зразу попередив, що уже багато років фантастики не читав (хоча я точно знаю, що то таки не зовсім правда))), і ставиться до її життєздатності в літературі досить скептично. І його позиція мені здалася у певній мірі вмотивованою. Але про це згодом, спочатку про майстер-клас.

Обговорення відрізнялося від того, до якого я уже встигла звикнути на інших заходах «Зоряної Фортеці». Хто не в курсі — зазвичай учасники МК (і літстудії теж) мають змогу не лише почути критику та поради майстра, а й вислухати думки з приводу написаного від колег, перших, так би мовити, читачів. Фідбек, коротше. Мені цього трохи забракло, але в цілях економії часу та нервів, може, воно й правильно. Є що сказати — заходьте, будьте добрі, в коменти до оповідки. До нашої — сюди ;-)

Читати далі... )

Розбір торкався, в основному, побудови сюжету: аналіз слабких/сильних місць кожного оповідання, що були вибрані на майстер-клас, і поради, як можна їх покращити. Антон Санченко досить м’яко пройшовся по наших оповідках. У мене, мабуть, претензій загалом було більше, :) а також порекомендував чудову книгу Олександра Мітти «Кіно між адом і пеклом» (Александр Митта «Кино между адом и раем»; Кино по Эйзенштейну, Чехову, Шекспиру, Куросаве, Феллини, Хичкоку, Тарковскому…). Її можна знайти в мережі, нагально раджу прочитати всім зацікавленим.


В кількох словах: у кожного з авторів були власні недоліки у творах, комусь варто зробити кульмінацію більш виразною, комусь — героїв, тому що далеко не завжди вони, і їхня мова зокрема, були достатньо характерними, впізнаваними, при читанні. Комусь, як-от нам із Максом, треба навчитися вибирати ідеї та конфлікти відповідно до об’єму, який планується, та відмовлятися від зайвого, а не напихати туди все, що хочеться, бо так рельєфніше, багатошаровіше, і взагалі….

Коротше, оповідання має бути оповіданням, а не стиснутим і кастрованим романом — втім, справедливе й зворотне твердження. Бо якщо до повного набору атрибутів
бабушкі оповідки доліпити купу мотлоху подробиць чи рідини описів, вона страждатиме водянкою чи гігантизмом, але повістю/романом від цього аж ніяк не стане :-)

Біда в іншому. Українська фантастика переживає не найкращі часи. Друкують її не надто охоче (саме як фантастику) — і автори беруться визначати свої твори як химерну прозу, технотриллер чи щось на кшталт — заповнюючи нішу російськомовним чи перекладеним зарубіжним контентом. А, крім того, реальність подекуди заткнула за пасок найфантастичнішу фантастику, і наукпоп, який вийшов із НДІ та лабораторій, теж навчився презентувати відкриття й цікавинки без зайвої нудоти та громіздкої термінології. Я вже не кажу про постапокаліптику, антиутопію та «стрілялку» в однім флаконі, яку ми можемо спостерігати ледь не онлайн у безпосередній близькості — і це трагічно й безрадісно насправді, дав би Бог, щоб усе швидше заспокоїлося.

Сюжети, що ми продукуємо, часто страждають вторинністю а то й якоюсь там ще «-инністю», що не надто приваблює читачів. Коротше, варто задуматись, а для чого вона взагалі, та фантастика, кожному з нас? Чому саме фантастика? Чи втратять щось, окрім видовищності, подані сюжети, якщо раптом уся фантастичність із них випарується? Може, переосмисливши це, ми й почнемо писати краще, цікавіше і щось таке, що з задоволенням читатимуть?

Ще раз дякую за запрошення на мк Олегу "Скаю" Сіліну і Сергію Торенку, майстру Антону Санченку
— за розбір польотів та за те, що допоміг зібратися із думками, а всім, хто був присутній — за компанію. Завжди рада зустрітись.

Пишімо краще, і все в нас із фантастикою буде добре!

Оригінал запису тут


loralika: (Default)
2014-06-20 09:47 pm

Привіт!

Перебралася із ЖЖ в дрімку. Сподіваюся, мені тут сподобається. А поки - перевірка зв'язку ))
loralika: (0804)
2014-01-04 10:30 am

Бесценный список ссылок электронных библиотек в Интернете

Оригинал взят у [livejournal.com profile] nur_xx в Бесценный список ссылок электронных библиотек в Интернете
Оригинал взят у [livejournal.com profile] rossotar в Безценный список ссылок электронных библиотек в Интернете
Оригинал взят у [livejournal.com profile] ss69100 в Безценный список ссылок электронных библиотек в Интернете
Оригинал взят у [livejournal.com profile] info_infanterie в электронная литература в сети
Originally posted by [livejournal.com profile] nedorazvmenie at электронная литература в сети
Отредактировала свой ранний список бесплатных электронных библиотек - перепроверила все до одной имеющиеся ссылки, битые и лишние удалила, а некоторые добавила. А также распределила библиотеки по разделам - философия, эзотерика, психология, религия, медицина, право, история, худ. лит-ра, детская лит-ра, энциклопедии, поисковики лит-ры, бизнес и экономика, что считаю наиболее удобным. Обновленный список под катом.__ )

loralika: (Default)
2013-11-08 11:06 am

Конкурс рецензій, другий тур

До 11 листопада триває конкурс рецензій (і моя там є ;))
Посилання на усі конкурсні роботи зібрані на сторінці http://you-kon.livejournal.com/83932.html
Проголосувати можна тут: http://www.livejournal.com/poll/?id=1942274
Підтримайте найкращого!
loralika: (Default)
2013-11-04 07:15 pm

Втеча з Віртуалу, або Всі дороги ведуть до себе

Рецензія на оповідки О. Сіліна «Сказала Шейла» і «Дівчина цільової мрії»
                — Чи є у світі щось справжнє? — питає мене Катя.
                — Є. Пішли?
Прочитала два оповідання Олега Сіліна, які мають дещо спільне, а саме: значну, навіть певною мірою сюжетотворчу роль там відіграє віртуальний простір, віртуальне життя як таке. Проблематика, піднята в оповідках, цікавила мене ще за часів моєї особистої «доінтернетної ери», а тому й з’явилося бажання висловитися. Можливо, це буде більш подібне до роздумів на тему, аніж до рецензії, та все ж.

Канва сюжетів, на перший погляд, цілком проста й нехитра. Є він, є вона: органічні й живі (втім, як і другорядні герої), досить подібні, щоб зустрітись і зацікавитися одне одним, але достатньо різні для виникнення конфлікту в творах. І, читаючи, ти розумієш, що ця видима простота й лінійність насправді приховує більш глибокі, глобальніші пласти взаємовідносин мешканців світу (а не тільки персонажів), зображеного автором. І це чудово, бо оповідки не є лише розвагою і способом згаяти час, а й певним ґрунтом для роздумів. Як на мене, попри те, що вони геть відрізняються одна від одної за манерою викладу, події, там описані, могли б відбуватися десь поряд.

«Дівчина цільової мрії» існує, й цілком переконливо, у не надто віддаленому майбутньому. Мені, як людині, що має відношення до сфери діяльності головного героя, сподобалося те, що автор добре володіє темою. На рівні прогнозів він здатен проробити тенденції розвитку рекламного бізнесу, а також ненав’язливо намітити «вузлики» соціальних і особистісних проблем, які мали б викликати занепокоєння уже зараз, щоб світ не перетворився у набір цільових груп, що мислять, розмовляють, розвиваються за певними рекламними кліше. Звісно, до певної міри так відбувається насправді й у наш час, а це зайвий привід почати думати уже сьогодні.

Світ добре пророблений і на лексичному рівні. Нові професії чи поняття, котрих ще не існує, інтуїтивно зрозумілі і не викликають дискомфорту при читанні, мова персонажів цілком органічна і легко сприймається. Схильність того чи іншого персонажу до повторення рекламних слоганів, які орієнтовані на його цільову аудиторію, примусив згадати «Дивний новий світ» Хакслі, відчути паралелі між рекламою майбутнього й гіпнозом — за це теж плюс автору, бо паростки цього ми можемо знайти й у собі :) Особисто мене дуже потішив діалог Жорика із кимось за кадром, повний сленгу, який так люблять менеджери від реклами, а люди поміркованіші іронічно іменують «рунглішем».

Чого мені забракло? Гостроти у певні моменти оповіді. Щоб не спойлерити, заглиблюватися в подробиці не буду, та все ж відмічу: спокуса задіяти «Режим бога» мала б бути відчутнішою, а бажання кинути все й бігти шукати Катю після Жорикової корекції налаштувань… хмм… можливо, не таким гарячковим, чи що? Бо ж навіть якщо вона випала з системи, чому б це мало означати смерть? Тут мені не зовсім зрозуміло. Чи при зміні кейсів змінювалося й минуле? Дівчина ж мала певну адресу, роботу й таке інше… Проте, ця подвійність сприйняття гарно демонструє, що віртуал для мешканців світу оповідки чи не важливіший від реальності.

А ще — дещо пасивне, по суті, випадкове вирішення конфлікту, бо ж цього могло б і не статися. А якби Катя лишилася такою, як раніше? Однією з цільової аудиторії? Чи був би можливий розвиток відносин між нею та головним героєм? Чи наважився б він на рішучі дії, щоб, по суті, звільнити дівчину від навіювання? Та й взагалі, наскільки вільний у цій ситуації він? Бо ж, як зауважує він сам: «поза роботою я точно такий же сімс на віртуальному столі спеціаліста з реклами». Так що фінал оповідки більш відкритий, ніж здається на перший погляд (і, певно, більш, ніж того хотів автор, хоча тут я можу помилятися :)). Але повне вирішення конфлікту в такому форматі навряд чи можливе, якщо взагалі можливе без руйнувань звичного героям світу :-)

Оповідання «Сказала Шейла» нагадало мені гарну акварель, де завдяки легким і водянистим мазкам з’являється цілісна й жива картинка. В основі сюжету конфлікт світоглядів головного героя і його співрозмовниці на прізвисько Шейла. Форма викладу — короткі абзаци чи речення на кшталт соцмережевих статусів («соцмережива» контенту днів і подій) — дозволяє без надмірної деталізації зануритись у внутрішній світ героя, зрозуміти, чим він живе, що для нього важливо, що його дивує чи напружує у характері дівчини, котра йому сподобалась.

Мозаїчність оповідки чи не найкраще підкреслює Максову нецілісність особистості, яку він осягає у фіналі. Так, він багато знає, багато вміє у власній сфері, але виявляється геть слабким у визначенні, для чого ж це все? Бо засоби вже давно витіснили ціль, яка не здатна була їх виправдати. І «пантеоніст», деміург, яким почувався герой, виявляється розпорошеним на клапті гарно пророблених і таких реальних креатур. А дівчина, про яку з відтінком зневаги кажуть «єдинобложиця», — вона і є втіленням найсправжнісінької реальності, котру варто цінувати. Фінал відкритий і непевний, та, як на мене, оптимістичний.

Відмічу добре пророблену лексику. Це особливо важливо, так як описові фрагменти оповідки лаконічні і цілком виправдано позбавлені кучерявих красивостей. Тож світ, його своєрідну переривчастість, ми сприймаємо саме завдяки реплікам віртуальних (реальних та не дуже  :)) персонажів.

Сподіваюсь, я змогла зацікавити тих, хто оповідки ще не читав, та втрималася від спойлерів. Бо і «Дівчина цільової мрії», і «Сказала Шейла», безперечно, актуальні та варті уваги, примушують замислитися над важливими запитаннями і, можливо, навіть переглянути власне ставлення до віртуального світу, в який ми так охоче занурюємося і з задоволенням граємо в життя, а часом і заграємося, ледь не втрачаючи себе. Особливо важливо пам’ятати про це підліткам і молоді, в житті котрих віртуал займає досить багато місця.

Оповідання російською можна прочитати у виданнях:
"Девушка целевой мечты"
журнал "Реальность фантастики" №12, 2008
"Сказала Шейла"
збірка "Русская фантастика 2013", Ексмо, 2012.

loralika: (Default)
2013-10-30 05:55 am

Гаряче сирим… буває, і навіть дуже

Запізніла я зі своїм відгуком про майстер-клас Олесі Стужук, що відбувся за результатами конкурсу «Зоряної Фортеці», але були на те причини, від мене не залежні. Отже, спробую надолужити, хоч вже сказано немало і по суті.
2013-10-20 10.36.45
Майстер-клас, як на мене, був досить інформативним, хоч і відмінним від тих, які я мала нагоду відвідувати раніше. Якщо майстри попередніх мк ділилися досвідом як більш досвідчені колеги із початківцями, то пані Олеся подала нам погляд, так би мовити, «з-за барикад» журнальної літредакції. Звісно, МТА, котрі вже видаються, може й не знайшли б для себе там нічого нового, проте, мій мізерний досвід поки не дає мені право на зайву самовпевненість :)
Читати далі... )
Можливо, я очікувала трохи іншої критики. Але, зрештою, зрозуміла — із таким глевким матеріалом наразі навряд чи зробиш щось путнє. Як натякнула майстер, подавши «сиру» і не доведену до пуття оповідку в редакцію журналу, можна собі більше нашкодити, аніж принести користь.

Треба сказати, що на майстер-клас потрапили досить різні оповідання — і за сюжетом, і за манерою подачі, і за рівнем виконання. Проте, безперечно, цікаві, а тому обговорення було досить змістовне. Як завжди, не зупинятимусь окремо на кожному, просто розкладу по поличкам власні нотатки (можливо, повторюватимусь).

Ідея повинна реалізовуватися в межах сюжету. Якщо найнапруженіший фрагмент вимагає величезної передісторії, варто замислилися, чи треба впихати її в оповідку, а чи лишити для чогось більшого. Оповідання — це, радше, фото, де є певна картинка, ситуація, герой/герої. Не погоджуся, що ГГ не має еволюціонувати в процесі, але то таке.

Коли будуєш світ, варто пам’ятати, що він висить не в порожнечі. Тобто, треба проробити не тільки мотивацію героїв, а й вмотивованість світу.

Гармонія, гармонія, і ще раз гармонія. На варто перенасичувати текст тягучими і складними роздумами (особливо слідкувати за повторенням уже сказаного, щоб не загрузнути в трясовині слів), але й діалоги теж можуть зіграти із автором злий жарт, перетворивши героїв у механізми для висловлювання реплік.

Слідкувати за мовою. Читати, прочитувати, вичитувати, перечитувати, нагло експлуатувати бета-рідерів, випитуючи подробиці, як сприймається те чи інше ;-) Перш за все, щоб позбутися такого, що ти в оповідку/ситуацію/героя не вкладав (або підкреслити його ж — якщо на думку автора це виявиться цікавим). Критичніше ставитися до шаблонів, метафор, складних для сприйняття конструкцій. Ритміка тексту — теж важливий інструмент, має використовуватися належним чином.

Оповідка пишеться із якоюсь ціллю. Якщо вона по собі лишить ледь помітний післясмак, хай і приємний, та питання «Ну й що?» — вочевидь, щось пішло не так.

Варто задумуватися над вмотивованістю тих чи інших дій героя, відчувати ситуацію зсередини (в ідеалі — зжитися із ним, навіть якщо він закінчений псих :)) і не забути натякнути про те в тексті. Тобто, якщо він рефлексує, чому саме згадує той чи інший період? Читачу б це не завадило знати.
2013-10-20 10.09.38
І взагалі, найголовніша порада — писати про те, що знаєш. Звісно, не можна знати геть усе, але можна отримати досвід, моделюючи певні події і ситуації, вивчаючи власні емоції, відчуття, відношення. І одним із способів набути такого досвіду є рольові ігри та реконструкція.

Саме тому гість Юлія Оскольська, яка є літредактором видавництва, а також куратором літературного напрямку фестивалю рольової та історичної реконструкції «Юкон», запросила молодих авторів і всіх бажаючих відвідати цьогорічний захід. Він відбудеться 5 – 8 грудня 2013 року на о. Хортиця. Подробиці про фестиваль, а також умови проживання, вартість, програму можна дізнатися на офіційному сайті.

До речі, є цілком реальний варіант побувати на фестивалі за рахунок оргкомітету, написавши рецензію (російською чи українською) на один із творів авторства Олега Сіліна, Ксенії Медведевич, Людмили Астахової, Володимира Арєнєва. Подробиці тут: Конкурс рецензій Юкон – 2013.

Приємно було опинитися в уже знайомому місці, де відбувався мк "Фортеця під каштанами". Кімнатка зручна, ледь чутний аромат горілих полін від каміну, затишне внутрішнє подвір'я. Як завжди, "Ігродол" пропонував новинки фантастики для усіх бажаючих. Зауважу, що кількість книжок старфортівських авторів в асортименті магазину збільшується, що тішить.

2013-10-20 10.08.05
Ще раз дякую «Зоряній Фортеці», майстру Олесі Стужук, а також усім присутнім за чудову компанію і проведений із користю час.
loralika: (Default)
2013-10-04 12:36 pm

Про реалістичність реального, сон паралітика і пріоритети

Отже, нарешті я таки взялася за відгук з приводу засідання літстудії. Дивлюся, осінь завантажила не лише мене, бо учасники не надто вже поспішають ділитися враженнями. Мені особисто було цікаво й корисно, тому із задоволенням пропоную свій «конспектик» — можливо, ще кому стане в нагоді. Як завжди, усе буде геть суб’єктивно, на рівні особистих висновків :)
DSCN3040
Вереснева літсудія "Зоряної Фортеці" була чи не наймасовішою за весь час існування (я кажу, а ви думайте: може, варто подавати заявку завчасно, а то — хто зна? — прийдеться обмежувати кількість місць ;-)). Розбиралися досить різні за жанром оповідки: тут і стімпанк, і магія, і сюр з елементами абсурду, і п’єса, модифікована у мініатюру, і навіть казково-фантастичний путівник містом. Тож мої висновки стосувалися здебільшого стилістичних зауваг, які виринали в процесі обговорення, а також питань структури і побудови тексту.
DSCN3041
Щоб не повторюватися (бо ж на минулих літстудіях і мк щось я вже таки засвоїла :)), скажу небагато.

В тексті мусить бути не лише сюжетна динаміка, а й відчуватися динаміка емоційна. Звісно, це не значить, що треба від хохм переходити до «собачок», але навіть найцікавіше фантприпущення, антураж чи безліч сюжетних ходів не врятують від нудьги, поки текст буде одноманітний і емоційно нейтральний. Коротше, гармонія, гармонія, і ще раз гармонія.

Треба дуже виважено підходити до використання ризикованих метафор (як от, сон, скажем, паралітика — не буду озвучувати авторську метафору, бо не моя, але на літстудії відмітив її, певно, кожен)). Вони можуть стати прекрасними знахідками, а можуть і звести нанівець всю роботу. Доречність і мовне чуття, а також відчуття загальної картинки підкаже, чи варто писати саме так, чи пошукати альтернативний варіант.

Не варто писати діалоги з затятістю стенографіста. Вони усього лиш мусять реалістично виглядати. Навіть якщо ви переконані, що так говорять, бо написано це ледь не з натури і ледь не дослівно, краще надати перевагу тому варіанту, який сприймається як реалістичний, хоч, може, таким насправді не є. В усній мові повтори не ріжуть око. Крім того, у автора нема тих засобів, які роблять усну мову більш виразною: міміка, жести, інтонація… Коротше, невербальну інформацію в ремарку не втиснеш. І з тим треба щось робити.
DSCN3042
Що ж до структури, треба відповідально ставитися до поділу на абзаци, і взагалі, робити все, щоб текст сприймався легко (принаймні, форма підходила до змісту твору). Віддавати перевагу коротким реченням перед складними й довгими (коли це доречно), діалогу перед прямою мовою, простій оповіді перед іронічно «залапаними» словами та постійними уточненнями в дужках (чим я так люблю зловживати у своїх відгуках :-)).

Знову ж, усе, що не є важливим для сюжету — різати. Якщо раптом виявляється, що в оповідці не одна ідея/мораль/основна думка — або ж прибрати все зайве (як варіант, зробити з одної оповідки дві чи кілька), або ж чітко розставити пріоритети. Визначитися, а що ж таки тут першочергове, відповідно будувати сюжет. Тож, коли сідаєш писати, треба запитати себе: про що? хто? де? як? чим те все закінчиться?

Коротше, пишіть, читайте вголос, позбувайтеся зайвого — і приїжджайте на літстудію. А ми там із вас «позмиваємось» :-)

Жартую, звісно. Але знаю напевне, що такий досвід вам точно стане в нагоді, не вб’є, а зробить сильнішими. В тому числі й щодо сприйняття критики. Я — живе тому підтвердження :)

Чекайте нових анонсів літстудії, читайте умови і подавайте заявки. Більше про літстудії «Зоряної Фортеці» читайте на сайті.
 
loralika: (Default)
2013-09-19 02:44 pm

Щедрий два рази ріже, або Розмір має значення

Складатиму фрагменти вражень від  Львівського книжкового Форуму 2013 в єдину картину. Почну з майстер-класу, котрий цікавив мене чи не найбільше. Він, як і ряд інших ЗФ-заходів, проходив у Медіатеці, що при Міській центральній бібліотеці ім. Лесі Українки.

Було приємно, що на майстер-клас з’явилися не лише ті автори (і оповідки), котрі заявлялися, а й інші слухачі. Тож вирішили проводити мк у формі літстудії: автор читає мініатюру, потім інші розбирають її — недоліки, плюси, зауваги. Особливо приємно, що слухачі в залі теж брали активну участь в обговоренні — особисто для мене це було важливо і корисно. Тоді, як резюме — слово майстра, Володимира Арєнєва. І, зрештою, слово самого автора, якщо на те є його бажання і потреба.


презентація новинок української фантастики

Як для мене, форма вже звична і цілком зручна для отримання фідбеку і обкатки твору. Не буду зупинятися на кожній мініатюрі зокрема (думаю, то справа і «матеріал для вдосконалення», власне, авторів), просто озвучу висновки, які зробила для себе.
Читати далі... )
Головне: особисто мені було легше працювати, коли намічався хоч якийсь напрям для обговорення (у цьому випадку — мініатюри в принципі). Коли кожен із учасників приносить щось своє, а ти настроєний на щось третє (як це вийшло на минулій літстудії), досить важко переключитися з одного оповідання на інше. Тут проблем не було, бо всі оповідки конкурсні, умовно близькі за жанром, форматом, тематично. До того ж, прочитані й відкоментовані на сайті Золотої Мантикори, де відбувався конкурс. Тож часом я мала тільки незначні доповнення до вже сказаного там.

Отже, повернемося до мініатюри. Це не просто текст певного, й досить невеликого, об’єму, шматочок із життя чи альтернативної реальності — він теж підкоряється власним законам сюжетотворення та ідейного наповнення. І формат його може стати як перевагою, так і недоліком. Чомусь здебільшого схиляються до того, що будь-які обмеження для автора — це зло. Неодноразово чулося, що комусь доводилося різати по-живому, жертвувати тим чи іншим блоком, щоб втиснутися в тісний і куций пеньюарчик мініатюри. Мені це знайоме. Хоча, як я розумію зараз, це всього лиш справа техніки, практики та правильного вибору засобів. І ще — на мініатюрі дуже добре вчитися, як на мене. А словесні щедроти і «розтіканія по древу» варто лишати для повістей і романів.

Створення малоформатних текстів вимагає чи не більш детальної проробки, аніж великих.

Причина, перш за все, полягає в тому, що автор не має зайвих кілознаків для створення атмосферності чи витіюватих екскурсів в історію світу. Читачу все (чи не все, а рівно стільки, скільки треба) має бути зрозуміло тут і зараз, у 6-ти тис. із пробілами. Принаймні, те, що важливе для розкриття характеру героїв, світу, інтриги і т. ін. Як цього досягти? Поділюся власними висновками, які зробила в процесі написання і обговорення оповідок.


Автор має знати більше про світ/героя/ситуацію, ніж подано в тексті. Вкрай небажано пхати туди все, до чого тільки спромоглася дотягнутися фантазія, але володіти матеріалом ти маєш. Крім того, варто врахувати: мотивацію дій героя навіть у тісному форматі ніхто не відміняв. Тоді картинка оживе, а герої втратять вузлуваті обриси і смикані рухи маріонеток.

Все, що не грає на сюжет/інтригу/характер героя — різати нещадно. То інформаційне сміття, яке, можливо, в іншій ситуації щось би додало читачу для загальної картинки, але в мініатюрі воно тільки розпилює увагу зайвою деталізацією.

Для створення потрібного антуражу необов’язково гнати кілознаки описів. Достатньо буває точних атмосферних порівнянь, інтуїтивно зрозумілих слів-новотворів (особливо для НФ-фантастики, як на мене), вмілого оперування предметами, поняттями, може, навіть архетипами, що вже власною появою налаштовують на певний лад.

Щоб зробити розмову живою і зрозумілою (хто, що й до чого), не завжди потрібні ремарки після репліки. Частіше навіть можна пожертвувати більшістю з них, якщо максимально індивідуалізувати мову героїв і обрати лексику, стилістично яскраву й правильно забарвлену. Результат — зекономлені кілознаки і витримана динаміка. Для виваження останньої — корисно читати діалоги вголос (ще краще — в ролях), без ремарок автора. Тоді зразу кидається в очі перекіс на бік одного героя (який любить багато пояснювати читачу те, що необхідно знати :-)) — звісно, якщо такий є.

Мініатюра має бути цілісною. Навіть якщо там заховані глибокі алегорії, вони мали б бути вплетені в сюжет, а не стояти дещо осібно, тим паче, дисонувати за стилістикою, якщо цей дисонанс не використано з певною ціллю.

Треба добре продумувати структуру — для мініатюри це особливо важливо. Мініатюра — то повноцінний твір, а не скорочена оповідка/повість чи синопсис роману :-) У ньому має знайтися місце для фантприпущення, інтриги, зав’язки, кульмінації, розв’язки. Розвитку персонажа (-ів). Ідеї. Антуражу, зрештою… Багато, правда? То як вигорнути світ з кишені ;-)

Ще одна дуже важлива деталь — правильно вибрати ракурс. Від першої особи подавати події? Від третьої? Можливо, варто вистромити вуха автора і зробити його повноцінним, хоч і позакадровим, героєм мініатюри? Треба все зважити і вибрати ту форму, яка найбільш доречна, найшвидше затягне читача в сюжет і змусить співчувати, але не вимагатиме зайвих пояснень і уточнень — бо ж формат такий формат…

І головне, автору варто розуміти, для чого ж те все написано. Як не крути, ідея рулить :-) Бо ж одна справа, якщо маємо на меті якось реалізувати фантприпущення. А зовсім інша, якщо хочемо показати трохи більше: річ легендарна часом виявляється чимось звичним для шукача, а непомітна і незначна деталь, на рівні здогаду, може бути насправді важливішою за шукане спочатку. Але то я вже про своє, про особисте ;-)

Я дуже вдячна команді Зоряної Фортеці за запрошення на мк, майстру і учасникам — за цікаву дискусію, яку хотілося продовжувати й поза межами Медіатеки (що ми, власне, і робили), а також за масу цікавих заходів на Львівському книжковому Форумі та гарну компанію 13-15 вересня 2013 року. Сподіваюся, комусь стануть у пригоді мої міркування, а кому й так це все відомо — гарячий привіт від кепа ;-)

P. S. Між іншим, мене заінтригували дві речі: як можна писати вшістьох, і як фантприпущеня, сюжет, світ etc можна втиснути в 2 тис. знаків. Думаю, прочитавши «Фімбулвінтер» і «Zарисовку О», я знову захочу експериментувати :-)

P. P. S. До речі, хто ще не в курсі — на ЗФ-конкурсі «Дім, милий дім» саме час і місце для реалізації фантлітературних експериментів. Прийом до 30 вересня. Приєднуйтесь!

збірка мікромініатюр Zарисовка О

доповідь Марії Галіної

на майстер-клас ))
loralika: (Default)
2013-07-05 04:26 pm

Слушать поезд

Поблизости громыхают составы. Пока беззвучно и незаметно, но это дело времени. Я помню это. Даже, скорее, предвкушаю.
— Идём слушать поезд? — спрашивает папа, когда мы подъезжаем к автозаводу. До дома от этой остановки немного дальше, но я, ничего, что мелкая, — пять лет от роду — всегда не против растянуть дорогу. Тем более что знаю — в какой-то момент буду бережно усажена на плечи. Но идти приятнее. Дорога испуганно вздрагивает от подпрыгнувшего на колдобине тяжелого грузовика, слегка вибрирует под колёсами разноцветных автобусов, которыми играют в пятнашки на территории автопарка. Но это всё ни на секунду нельзя сравнить с поездом.
Перебираю мелкими шажочками обочину — такое ощущение, что знаю на этом коротком огрызке дороги каждую рытвину. Мне даже до сих пор кажется, что этот обрывок пути — всего лишь способ добраться до места, где можно слушать поезд.
Возле насыпи совсем жарко. Ещё жарче, чем на раскалённом асфальте. И аромат. Смесь смолы и топлива настоялась в низинной влаге рассвета на вяленых травах, а день вскипятил тягучий пьянящий воздух. Дышать тяжело. Но, думается мне, именно так пахнет путешествие — лишь добавить нотку нагретого металла, которая пока неощутима.
— Слышишь, что поют рельсы? Дотронься, — отец прикасается кончиками пальцев к полотну, которое тысячи, сотни тысяч раз выкатали громадные стальные колёса. Я повторяю за ним, изо всех сил пытаюсь ощутить хотя бы тень этой песни.
— А что они поют? — спрашиваю. Пока мотив параллельно бегущего автомобильного пути гораздо ярче. Эх, ну почему отец водит автобус, а не поезд?..
Папа таинственно улыбается и уводит меня на соседнюю колею — низкую, ржавую, которая едва угадывается посреди трав и песка на покорёженных полусгнивших шпалах. И тут издалека раздаётся размеренное постукивание, — ту-тук, ту-тук, ту-тук — под которое хочется даже не шагать, а кружиться в танце. Оно всё ближе, ближе…
— Он поёт о дороге, слышишь? О дороге, которая не кончается. «То-тут-то-там, то-тут-то-там, то-тут-то-там»… Вот мы тут — вот мы там, и нет этому начала и конца.
***
— Если идти прямо-прямо, дойдёшь к железной дороге. Там поезда рассказывают сказки, — агитирую я в поход дворовую ребятню от трёх до пяти. Слушают с открытым ртом, но идти не решаются. Ищу веские аргументы.
— А ещё… ещё там розовые стёкла, которые исполняют желания. Есть у вас  желания? — спрашиваю.
— Ага. Мороженое по двадцать восемь, — изрекает кто-то своё заветное. — Да врёшь ты всё! Что, там мороженое положили?
— Ну ты… проглодит! — обзываюсь хитро. Хотя я знать не знаю, как же оно правильно звучит и что это значит. Да и о том, что оно не имеет ничего общего со словом «проглатывать», я тоже не ведаю. — Только и думаешь, чего бы съесть. А я… я мечтаю быть чайкой…
***
Поезд для меня всегда был чем-то особенным. Не в пример сверстникам, которые успели побывать на морях или же ездили на выходные в деревню, я ни разу не была даже внутри вагона. Проще дела обстояли с разношерстыми авто — отец всю жизнь провёл за рулём, водил всё — начиная грузовиками с прицепом и заканчивая блестящей чёрной волгой начальника, которая восхищала всю местную ребятню. Хотя своей машины у нас так никогда и не появилось. Но мне ни капельки не было жаль — я люто ненавидела их за бензиновый смрад и жуткую головную боль, на которую они меня обрекали. То ли дело поезд! Или хотя бы самолёт…
Недалеко от нашего дома располагался небольшой аэродром. Папа даже успел там поработать механиком, когда они ежегодно «играли в войнушки» — проходили обязательную послеармейскую стажировку. На День авиации (это просто праздник: не надо трястись по плохонькой дороге в бензиновом монстре — всё рядышком!) нас катали на кукурузниках. Эти стрёмные крылатые машинки меня привлекали куда больше, чем авто. А уж когда мы поднялись над землёй, и я увидела маленькие  домики и дороги, словно игрушечные, я влюбилась в небо навсегда. И в этот город, дрожащий за стеклом, который стремительно спрятали густые белые облака…
***
— А мы пойдём с тобою погуляем по трамвайным рельсам!.. Посидим на тубах у начала кольцевой дороги!.. — надрывается в плеере Янка, и я пытаюсь подпевать. Конечно, рельсы у меня отнюдь не трамвайные, но это детали. Я люблю пить пиво на путях в гордом одиночестве. Здесь не надо делать вид. Здесь можно думать свои самые бредовые мысли. Писать стихи. Слушать поезд.
Мир изменялся, я изменялась. И почему-то мне с ним было не по дороге. Вот уже несколько лет я совсем потерялась. Мне откровенно скучно. Мне чертовски больно. И важно что-то совсем не то, что я слышу и наблюдаю вокруг. Я — в себе. Отца уже нет, друзей — пока нет. Для людей окружающих, в том числе, близких, я вполне себе человечек в порядке. А у меня внутри — ад кромешный.
Наверное, это просто защитная реакция. Нежелание отпускать детство и всё то, что приносило радость раньше. И поезд — просто волшебный образ, способный дотащить меня туда в тени своего вагона. Именно поэтому я стараюсь не подходить слишком близко к движущемуся составу: мне кажется, что воздушный поток дёрнет, захватит меня и унесёт… в сказку ли?
Поездки в поездах меня не разочаровали. Своеобразный мир, который словно бы застыл в янтаре узких коридорчиков. Такое ощущение, что там даже время течёт по-иному. Непредсказуема колея, которая может привести куда угодно: к озеру слёз, к месту сбывшихся желаний или разбитых судеб. Всё зависит от меня. Ещё тогда, когда без пересадок можно было доехать до Тихого океана, я думала, как оно — столько времени проводить в дороге? Но никогда б не решилась попробовать двигаться по накатанной. Гораздо ценнее было сидеть на ржавых запасных путях, под мостом, который услужливо подставлял свою изогнутую спину проспекту, и слушать одновременно все сказки всех поездов в мире.
…Я уже давно выросла. Я утратила юношеский максимализм, да и жизнь во многом предложила компромиссы между внутренним и внешним. Но сказки, которые я до сих пор слышу в звучании движущихся составов, да дорога, двумя параллельными лучиками убегающая вдаль, по-прежнему не оставляет меня равнодушной. Моё самое милое сердцу воспоминание.

Рассказ в Альманах ПБ №3
loralika: (Default)
2013-05-30 11:41 am

Літстудія «Зоряної Фортеці»: цікавий і корисний досвід

Із задоволенням підтримала нову ініціативу «Зоряної Фортеці»: літстудію в рамках «Порталу 2013».

DSCN1920

Вдосконалювати літературну майстерність  ніколи не пізно, особливо якщо уже оголосили новий конкурс від «Карпатської Мантикори», в якому так кортить взяти участь. Для мене то був досить новий і незвичний формат — читання вголос. Ситуацію ускладнювало ще й те, що я більше візуал, і не надто добре сприймаю незнайомий текст на слух, тим паче, щоб його зразу ж і розбирати. Але, як показала практика, цьому можливо, а головне, варто навчитися.

Було заявлено для читання три оповідки: «Художник» Олексія Тимошенка, «На приеме у Смерти» Людмили Лаврентьєвої і наша із Максом «Княжою владою». Атмосфера була досить таки камерною, можна навіть сказати, домашньою. Спочатку читали текст, потім кожен із присутніх висловлювався з приводу того, що сподобалося, не сподобалося, прочиталося, лишилося не до кінця зрозумілим і т. д. Ну й, звісно, автори вже собі вирішували, що саме із тим усім робити і як.

IMG_7087

Перше враження — було цікаво. Правда, так як у подібному ключі працювати над текстом не звикла, мої спроби аналізувати оповідки колег були трохи сумбурними. Але то, я думаю, справа часу. Загалом сподобалося — і як автору, і як рецензенту. Правда, трохи двоякі враження від читання в парі співавторської оповідки, написаної від першої особи ))

DSCN1929 DSCN1934

Із плюсів такого формату обговорення (для автора):

1. Ефективний спосіб перевірити звукопис оповідки. В принципі, це дозволяє зробити й просте читання вголос — правда, зазвичай ми поблажливі до таких дрібних недоліків (я перш за все про себе). А слухачам ще не читаного тексту вони муляють, немов хлібні крихти на простирадлі.

2. Гарна нагода виявити в оповідці незаплановані плюси та мінуси. Так-так, незаплановані плюси теж можуть бути, і часом примушують задуматися: а чи не відійти мені від початкової задумки і не використати новий пласт, який я щойно виявив with a great help of my friends :) Ну, із мінусами, звісно, зрозуміліше.

3. Напевно найкраща можливість протестувати динаміку сюжету. Коли читаєш на публіку, почуваєшся водієм на дорозі — проявляються усі пробуксовки і нерівності, горбочки зайвого нагромадження деталей, мотиваційні ями, глевкі репліки-пояснення, часом повні непотрібних означень чи уточнень.

4. Найпростіший спосіб зрозуміти — що ж, зрештою, ти таке написав і для чого :-) Ідейно-тематичний аналіз рулить. До речі, ті, хто тільки-но починає писати (суджу за власним досвідом), зазвичай над тим не задумуються. Як казав Портос: «Я дерусь, потому что я дерусь». А дарма. Може б тоді кількість швидше трансформувалася в якість )))

5. Чудова нагода побачити, а як же інші автори використовують той чи інший літературний прийом. Звісно, це із легкістю можна зробити й наодинці, просто читаючи текст. Проте, тільки на от такій літстудії в оточенні колег ти можеш його зразу ж і протестити, хай навіть чужими руками ;-) Дуже корисний обмін досвідом, як на мене.

Мені як рецензенту сподобалося й те, що подібний формат вчить бути уважним до тексту, який слухаєш, і коректним у розборі. Та й звикнути правильно критикувати/сприймати критику на очних зустрічах набагато легше, аніж за монітором. Думаю, це не завадило б жодному, хто пише. Особливо тим, хто страждає категоричністю суджень чи гострим ЧСВ (або, як часом м’яко кажуть — має тонку раниму натуру ;-P )

Із мінусів… Вони усі суб’єктивні, тому я їх не оголошуватиму, щоб не годувати власний комплекс меншовартості :-) Скажу лише, що вони всі легко долаються із практикою.

Після літстудії можна було ознайомитися із новинками в асортименті «Ігродолу» і послухати не менш корисну і цікаву дискусію по творчості Стругацьких, що відбувалася за розкладом «Порталу 2013».
DSCN1927 Портал 2013, літстудія В. Арєнєва

Сподіваюся, то не остання літстудія, принаймні, мені вона була корисною. Ще раз дякую за чудову нагоду зібратися колективу «Зоряної Фортеці» — Сергію Торенку і Олегу Сіліну (до речі, вітаю Ская із виходом нової співавторської книги, над якою працювало, жахливо уявити, аж шестеро авторів!), а також майстру, під керівництвом якого усе те проводилося — Володимиру Арєнєву. Була дуже рада усіх побачити і поспілкуватися — як і з авторами літстудійних оповідок, так і з постійними учасниками заходів ЗФ.

Наснаги вам і гарних ідей!
loralika: (Default)
2013-04-19 06:30 am

Про метання вічні і про сюжет

Довго думала, що ж саме написати про майстер-клас, і вирішила, що цього разу мій відгук буде геть суб’єктивним і міститиме не стільки переказ контексту, скільки, радше, мої висновки і роздуми з приводу усього почутого.

Перш за все, величезна дяка організаторам за те, що майстер-клас таки відбувся, і відбувся саме в рамках Єврокону. Приємно було відчувати власну причетність, «со-причастность», як то кажуть — це надихало і тішило водночас. Та й запрошення Олді, я думаю, теж стало можливим деякою мірою завдяки збігу обставин. Не помилюся, якщо скажу: цей МК став наймасовішим із усіх, що відбулися в рамках «Зоряної Фортеці», принаймні, серед тих, на яких побувала я.Про майстер-клас... )
Олді показали, як можна гарно вправлятися із плануванням часу. Їхня критика була чіткою, лаконічною, проте, живою, по-доброму іронічною і не формалізованою. Особисто для мене це найприйнятніша форма. Складно було втриматися і не похихотіти в жменьку із власної та й не власної недолугості :)) Хоч розбір стосувався кожного конкретного оповідання, але проблеми мали характерні риси для багатьох. Тому в ході обговорення робила висновки — сподіваюся, вони будуть корисні не тільки для мене.

Коли експериментуєш із жанрами, варто зважити, наскільки воно доречно. Деякі з них сумістити практично неможливо. Можна намішати багато чого до купи, але для гармонійного поєднання вимагається неабияка майстерність.

Штампи — головний ворог гарного тексту. При чому, це відноситься не лише до стилістичних штампів (все життя пролетіло у нього перед очима), але й до сюжетних (попадання із сірого реалу в яскравий віртуал). Та й узагалі, передбачуваність сюжету не є гуд.

Потрібно дуже добре усвідомлювати, що первинне у творі. Антураж, перипетії, навіть фантприпущення — то не самоціль, а лише засоби. Вони повинні грати на ідею і вирішення конфлікту, розкривати розвиток ГГ і підводити читача до певних висновків. Якщо цього не відбувається, твір ризикує перетворитися у брязкальце. Навіть найгарніше фантприпущення може змінити твір так, що він від цього лише програє.

Конфлікт — основний двигун гарних сюжетів. Саме завдяки йому будується об’ємна жива історія, персонажі з різноманітними характерами і вчинками, антураж, який підкреслює конфлікт та робить сюжет філігранним. Твір без конфлікту порожній.

Після того, як оповідка дописана, корисно зробити аналіз: ідейно-тематичний розбір і т. ін. Прибравши із твору всі красивості, розчленувавши його на структурні елементи, виділивши тему, ідею, конфлікт, героїв, художні засоби і т. ін., зразу зможеш побачити усі недоліки і слабкі місця, які йдуть не на користь твору.

Білий і чорний, добро і зло у чистому вигляді зустрічається вкрай рідко. Метання додають героям живості і рельєфності, роблять характери природніми, а сюжет і перипетії об’ємними. Щоб це звучало органічно, без фальші, від автора вимагається неабияка майстерність.

Не можна зловживати певними емоціями. Рано чи пізно читач стає несприйнятливим до них. Якщо йде суцільний негатив — починає дурнувато хихотіти, якщо постійний гумор — відверто нудьгувати, позіхаючи після чергового, назагал, непоганого жарту. І хоч в цьому плані об’єм оповідки виграє перед романом, проте, все одно, варто вводити сцени і героїв, які б періодично змінювали емоційну картину сюжету.

Беручись за тему, потрібно добре її пророблювати. Навіть фантастичних героїв варто писати із реальних персонажів. Особливо це стосується історичної фантастики, де літературна достовірність дуже тісно пов’язана із достовірністю історичною, мотиваційною і т. ін. Отож, щоб герої не виглядали калькованими із не дуже якісних стереотипних суперменів чи наших сучасників певного штибу, корисно читати тематичну документалістику.

Мова вимагає певної проробки. Не варто постійно користуватися складними синтаксичними конструкціями. Використання певних жаргонізмів і навіть лайливих слів цілком допустиме, якщо воно підходить персонажу — будь-які рішення автора мусять бути виваженими і доречними. Якщо у реченні є непотрібна двозначність (бо ж вона може бути ще й потрібною, як на мене ;)), її треба прибрати — принаймні один із десяти прочитає і перекрутить у невірному ключі, вже я так стовідсотково :D

Антиестетика досить складна річ. Із нею треба поводитися вкрай обережно. Негативного героя, взагалі, як на мене, писати складніше, аніж позитивного. Тому, щоб оповідка виглядала не просто епатажем заради епатажу, треба дуже добре проробити мотиваційну базу. І взагалі, емоції й осад від такого твору лишаються надовго, хай вони будуть скерованими у правильне русло.

Ну і, врешті, я отримала відповідь на питання, скільки ж фантастики мусить бути у самій фантастиці. Чомусь вже так склалося, що нас із Максом б’ють саме по реалізму :)) Так от, фантастика — то такий же засіб. Реалізму там треба рівно стільки, скільки треба. Принаймні, щоб він не викликав сумнів і надто велике неприйняття (як от у нас), треба під соусом реалізму подати саме те, що дозволить читачу його нормально переварити, а не змусить його фантазувати на тему бідних сироток, котрі чистять картоплю зубними (блін, а чому не для взуття? :)) щітками. А втім, багато речей викликають неприйняття, надто, якщо із ними не стикався, так що тут я спокійна. Як то кажуть, ситий голодному не товариш.

Коротше, вдосконалюймося, і буде нам щастя. Була рада із вами усіма побачитися, познайомитися, із ким не була знайома, і сподіваюся на зустрічі й надалі. І ще — пересвідчилася, що все, що не робиться, тільки на краще. Чого й усім бажаю!

Декілька фоток можна побачити тут
loralika: (Default)
2013-04-17 01:13 pm
Entry tags:

Не бывает атеистов в окопах под огнем

Оригинал взят у [livejournal.com profile] izeugma в Не бывает атеистов в окопах под огнем
Люди, не прошу денег, не рекламирую волшебные услуги и не призываю купить очередную необходимейшую штуку, прошу вас помолиться за моего сына Матфея. Ему три года и у него рак – глиобластома ствола головного мозга. Это злокачественная и неоперабельная опухоль, остановить рост которой невозможно. Болеет полгода, вставили шунт, облучили, прохимичили, больше ничего сделать не могут нигде в мире, это изначально неизлечимая болезнь. Сейчас его уже не лечат, он дома, под «динамическим наблюдением». Пока играет в роботов и радуется; не ходит – слабый после последней химии. Врачи прогнозируют вскоре «продолженный рост» опухоли, который приведет к смерти, часто медленной и мучительной.
Матфей самый обыкновенный мальчик, хочу, чтобы он обыкновенно жил и не хочу, чтобы умирал. Прошу вас, помолитесь за Матфея. Верю в Бога и в силу молитвы всем миром.
Татьяна
PS Сама ненавижу спам и рассылки, простите.



PPS от меня: Дорогие френды, это не просто перепост из интернетов, беда у коллеги и подруги. Помолитесь кто как умеет, пожалуйста. Буду благодарна за репосты и советы по организации рассылки.
Спасибо.

Друзі, прошу вас помолитися разом зі мною за здоров'я сина моєї колеги хлопчика Матфія. Бувають ситуації, коли є надія тільки на диво. Я дуже хочу, щоб це диво сталося. Тому що будь-яка допомога, окрім щирої молитви, нажаль, безсила.
loralika: (Default)
2013-03-26 04:54 pm

Під крилом Мантикори у засніженому Івано-Франківську

22-24 березня 2013 року в Івано-Франківську відбувся ІІ міжнародний фестиваль метареалістичної літератури «Карпатська Мантикора». Хоча, правильніше було б, певно, сказати 40-42 лютого зима направду лютує… Втім, це аж ніяк не позначилося на теплій атмосфері фестивалю.



Цікаві доповіді, екскурсії, нові знайомства і неформальне спілкування фестиваль направду вийшов чудовий, за що велика подяка усім його організаторам, натхненникам і представникам місцевої громади: Володимиру Єшкілєву, Марії Микицей, Віктору Вітоняку і багатьом іншим. Впродовж кількох днів ми мали нагоду подискутувати на тему фантастики взагалі та різних аспектів, що її стосуються.

Наприклад, доповідь Міли Кріппи спонукала задуматися не стільки про фантастику, скільки про відношення до авторського права, шлях книги до читача, особливо у порівнянні нашого і зарубіжного досвіду. Художниця «Росмену» Ольга Закіс примусила задуматися над важливістю не лише ідеї й гарного тексту, а й візуальній його подачі у вигляді оформлення книги, інших промоційних продуктів (сайту, груп у соцмережах і т. ін.).

А доповідь наймолодшої учасниці фестивалю Каті Чернікової, котра у свої чотирнадцять не лише багато читає, а й пише фанфіки, викликала масу запитань і жваве обговорення, так що ж усе таки читають підлітки? Чи є різниця між літературою для хлопців і дівчат, і чому? Яким чином достукатися до молодої аудиторії, щоб їм захотілося читати? І це була справді цікава дискусія, тому що практично всі присутні могли поділитися власним досвідом. З точки зору затребуваного автора, наприклад, це зробила Наталія Щерба, та й не тільки вона. Багато хто дивиться на підліткову літературу із позиції батьків або не надто «давніх» читачів (як-от, наприклад, я :)).

Дуже цікавими для мене були й літературознавчі доповіді, котрі зробили Володимир Арєнєв, Марія Галіна та Ігор Сід. Аналіз «своєрідного» фентезі чи, радше, предтечі фентезі на теренах колишнього СРСР і України зокрема, вилився у глибшу дискусію про фентезійну літературу, її характерні ознаки і відмінність від казки чи міфу. Доповіді Марії Галіної та Ігоря Сіда взагалі чудово доповнювали одна одну, як на мене обидва автора торкалися тенденцій у метареалізмі як прози, так і поезії, давали ґрунт для роздумів, навіть для певних прогнозів розвитку фантастичної літератури.

Взагалі, мене дуже зацікавила думка про «посмертя», котре зустрічається у творах багатьох сучасних авторів, як про своєрідне відображення дійсності після того, як певні традиції життя вже зруйновано: ми існуємо у такому ж «посмерті» величезної соцдержави, коли нові традиції ще не сформовано, старі уже відкинуто, тобто, нема спадкоємності, розірване коло між минулим і майбутнім. І це дає досить велике підґрунтя для мистецьких експериментів, зокрема, літературних.

Дуже сподобалися і неформальні зустрічі, де ми мали змогу поспілкуватися про плани на майбутнє, про проект «Зоряна Фортеця», Єврокон, майстер-класи і конкурси, видавництва, періодику, переклади, фентезі, фантастику… Загалом, і за сніданком і на вечірніх посиденьках завжди знаходилася і цікава тема, і співрозмовники: окрім уже згадуваних учасників фестивалю, до нас приєднувалися й Сергій Грабар (Секретар Національної спілки письменників України), і Людмила Лукьянченко (представник радіо «Культура»), і Сергій Торенко, і Олег "Скай" Сілін — співредактори та ідейні натхненники проекту «Зоряна Фортеця»..

Ще раз вітаю Таню Томах, Макса Пшебильського (та й себе :)), а також володарів малих залізних мантикор Дмитра Костюкевича і Ніка Нілака із перемогою у цьому чудовому конкурсі, а також усіх, чиї оповідки потрапили в альманах і були відмічені дипломами. Ми таки гарно попрацювали. Девіз «Час діяти!» цілком виправдав себе.

Окремо хочеться подякувати за гарні екскурсії пану Любомиру Яцківу (на Карпатському трамвайчику) і пану Івану Бондарєву (по Івано-Франківську) було чудово! та кухню із смачними місцевими стравами та колоритними напоями :))

Ніфіга-ніфіга, ми ще повернемось, бо нам у вас сподобалося!

Трохи фоток можна побачити тут